Цій боротьбі набагато більше, ніж рік. Ще до початку війни із зовнішнім ворогом у 2014 році почалася війна внутрішня, за збереження Національного природного парку «Бузький Гард». Потужному енергетичному лобі протистоять звичайні люди, свідомі українці, які прагнуть відстояти та вберегти від знищення природні та історичні пам'ятки. Ідея об'єднала довкола себе екологів, біологів, істориків та археологів, громадських активістів, військових. Гард.City є також учасником цієї спільноти і про це ми написали вже чимало. І пишемо знову. Аби проблема не зникла з інформаційного простору, аби увага громадськості була прикута до неї. Тож вкотре про все від самого початку і до сьогодення.
Для зручності читачів пропонуємо інтерактивне меню.
- З чого почалася боротьба за збереження
- Проти чого об'єднались громадськість та науковці
- Як починався рух опору
- Вихід на національні масштаби
- Досягнення екоспільноти
- Сьогодення проблеми, громадські слухання у квітні 2025-го
В СРСР не надто переймались, де будувати АЕС
Скелі над Бугом стали каменем спотикання
Суть вимог енергетиків у тому, що слід підняти рівень води у водосховищі біля Олександрівки, аби мати більше води для гідроакумулюючої станції та задіяти там додаткові агрегати, а отже, отримувати додаткові кіловати електроенергії. Мета цілком зрозуміла і правильна. Але ціна, якою цієї мети пропонують досягти, неспівмірна з прибутками, отриманими від додаткових кіловат.
Бо що більшим буде рівень води у водосховищі, то вищою буде вода у Бузі вище за течією. А отже затопленими стануть природні заповідні місця, історико-культурні та археологічні пам'ятки, незворотно постраждає флора і фауна. Тож саме проти цього і об'єдналась громадськість та науковці.
Фото з колонки Сашка Обрія на «Історичній правді»
Ще у 90-х роках минулого століття українська влада вперше дозволила підняти рівень водосховища, аби запустити в роботу перші агрегати ГАЕС до позначки +8 метрів. Той рівень в результати ґрунтовних наукових досліджень визнали максимально допустимим та безпечним для довкілля. Відтоді енергетики кілька разів просували вимогу підняти рівень водосховища на більші позначки.
У заяві Національного екологічного Центру України йдеться про недопустимість такого кроку. Адже клімат від початку 2000-х років змінюється на більш посушливий, снігів взимку стає все менше, як і дощів навесні. А отже, природне поповнення річок водою суттєво падає. За такої ситуації що більше річку зарегульовують водосховищами, то більше це її вбиває. Попри це, до 2015 року рівень Олександрівського водосховища підняли до позначки +16 метрів і наполягають на подальшому піднятті рівня.
«Вже зараз води не вистачає, щоб підтримувати рівень водосховища +16,0, а обсяги водокористування не дозволяють робити ефективні санітарні попуски. Враховуючи, що басейн Південного Бугу знаходиться в степовій і лісостеповій зоні, де немає достатнього снігового живлення, підживлення від водно-болотних угідь, можна очікувати подальше погіршення стану річки. Підвищення рівня Олександрівського водосховища до відмітки + 16,9 м, так само як і для відмітки +20,7 м (зазначена технічна альтернатива), означає збільшення зарегулювання р. Південний Буг, а також додаткове до існуючого затоплення порогів. Реалізація таких планів призведе до поглиблення водно-екологічної кризи, зникнення течії, затоплення порогів, зниження рівня важливої для самоочищення водойми водної рослинності та збільшення розповсюдження синьо-зелених водоростей тощо», — йдеться у заяві НЕЦУ.
Проєкт із добудови ГАЕС та підвищення рівня води вже призвів до суттєвого затоплення територій НПП «Бузький Гард» та історичного ландшафту внаслідок підйому рівня Олександрівського водосховища до відмітки +16 м. Але замість того, аби знизити рівень води до відмітки +8 м, яка була погоджена в 90-ті роки як допустима, та запропонувати компромісну альтернативу затопленню, енергетики все далі просувають ідею підйому рівня Олександрівського водосховища
Як починався рух опору
На захист Бузького Ґарду стали свідомі українці — від науковців до ветеранів російсько-української війни.
«Коли почали будувати Ташлицьку ГАЕС, якраз тоді започаткувався Національний екологічний центр і потужно він почав свою діяльність. Біля початку руху протидії збільшенню енергокомплексу в Південноукраїнську стояли Сергій Терещенко, Сергій Шаповалов, який працював в Інституті кораблебудування, Олег Деркач, Ярослав Мовчан, ексголова НЕЦУ. Вони почали досліджувати ці території з аспектів природної та культурної спадщини та досліджували вплив енергокомплексу на цю територію. Саме зусиллями в тому числі Олега Деркача було створено Національний природний парк «Бузький Гард», аби захистити заповідні території від руйнівної діяльності енергокомплексу. Згодом активістів ставало все більше і більше, науковці, які досліджували ці території, об'єднувалися довкола спільної ідеї. Приміром, завдяки Миколі Біляшівському до реєстру пам'яток України внесли історичну пам'ятку «Буго-Гардова паланка війська Запорозького». Археолог Микола Товкайло постійно наголошував на необхідності досліджувати берегти Бугу та Гардовий острів, і зберігати. Вони спільно з Миколою Біляшівським склали паспорт історичної пам'ятки», – розповідає Інна Тимченко, фахівчиня Національного екологічного центру, експертка з питань екоосвіти та моніторингу стану довкілля.
Фактично, ядром формування спільноти стала Миколаївська філія Національного екологічного центру України. Згодом довкола проблеми стали виникати окремі громадські організації, до екологічного руху стали долучитися правозахисники, громадські активісти.
Як не прикро, але потужному підсиленню екологічний рух Миколаївщини завдячує війні. Бо від початку бойових дій у 2014 році до спільноти стали долучатися учасники бойових дій та ветерани війни. Їхній голос та тверда громадянська позиція суттєво посилили вплив спільноти у боротьби з енергетичним лобі. Миколаївці Денис Янтар, Ілля Зелінський, Ілля Шполянський, Микита Плеханов стали голосами екологів у ветеранській спільноті та патріотичному середовищі громадських активістів.
У 2015 році був сформований Штаб опору затопленню Бузького Гарду за ініціативи ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО», до якого увійшли військові, ветерани війни, науковці та представники місцевих громад. Керівником штабу став Олег Кравець, ветеран АТО. Невдовзі долучився до руху ще один ветеран війни — Олександр Терещенко.
Діяти ефективно спільноті допомагала якісно сформована структура, в якій кожен мав свою зону відповідальності, яка відповідала його компетенціям. Одні займалися дослідженнями, інші працювали з документами та взаємодіяли з державними установами, хтось займався «піаром» проблеми та розповсюджував інформацію на широкі кола громадськості. Саме завдяки чіткій взаємодії та розподілу задач спільнота тримає в полі зору усі дотичні до проблематики Бузького Гарду аспекти і не дає проблемі затоплення унікальних місць перестати лунати в інформаційному просторі.
Вихід на національні масштаби
Якщо від початку екоспільнота складалась переважно з діячів Миколаївщини, то упродовж останнього десятиліття сильно масштабувалась і тепер має у своїх лавах представників фактично з усіх куточків України. Люди, які зацікавились проблемою Бузького Гарду, відгукнулись та стали на його захист.
Це тим більш корисно з огляду на те, що упродовж кільканадцяти останніх років час від часу на розгляд громадськості виноситься все новий звіт атомників про вплив на довкілля в незначно видозміненому вигляді і щоразу екоспільнота, мобілізуючи весь свій ресурс, створює навколо проблеми суспільний резонанс, ініціює широке громадське обговорення і все ж досягає результату.
Приміром, одного разу ветерани АТО, аби привернути увагу до проблеми збереження історичного ландшафту Бузького Гарду, навіть прикували себе ланцюгами на Гардовому острові. В такий спосіб чоловіки, які зі зброєю в руках захищали Україну, висловили свій протест проти затоплення історичних місць.
21 квітня 2021 року ветерани АТО Олександр Терещенко, Олег Кравець та Олександр Кротик організували на Гардовому острові попереджувальну акцію проти затоплення.
Тоді ініціатори запевнили: «Учасники війни не підуть з острова у разі вирішення про затоплення, і будемо чергувати цілодобово, а також усіма можливими технічними засобами перешкоджати Енергоатому продовжувати будівельні роботи. Там на острові ми передамо Президенту України та Прем'єр-міністру чергову вимогу про особисту зустріч щодо цієї потенційної екологічної катастрофи від державної компанії».
Маючи за плечима майже 10 років участі у громадському обговоренні проєкту енергетиків, щоразу активістам вдається оперативно мобілізуватись та долучитись до процесу, уважно вивчити нові звіти та пропозиції атомників, виявити там невідповідності законодавству та залучити широкі кола громадськості до участі в обговоренні.
Збережемо Гард — збережемо УкраїнуФото: НЕЦУ
Досягнення екоспільноти
Зусилля екоспільноти не були марними. Так, у 2021 році Міндовкілля відмовило «Енергоатому» у піднятті рівня Олександрівського водосховища. У відповіді йшлося про те, що такі роботи порушать низку законодавчих актів. Крім того, у Міндовкіллі підкреслили, що в районі Олександрівського водосховища знаходяться унікальні природні комплекси, що поєднують річковий каньйон, виходи гранітів, залишки цілинних степів, байрачні ліси. Вони характеризуються значним видовим багатством флори і фауни та великою кількістю рідкісних видів. Саме для їх збереження створені регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» і національний природний парк «Бузький Гард».
Згідно з рішенням Постійного комітету Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) від 15.11.2016 вони отримали офіційний статус об’єкта Смарагдової мережі Європи.
«Енергоатому» рекомендували розглянути альтернативні варіанти рішень планованої діяльності, з порівняльним аналізом щодо економічних та екологічних наслідків для довкілля (зокрема, для видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України та відповідних міжнародних червоних списків, об’єктів природно-заповідного фонду, культурної та археологічної спадщини).
Вже під час повномасштабного вторгнення, коли атомники вчергове спробували провести громадські слухання і таким чином легалізувати свої прагнення підняти рівень водосховища, звернення бійців ЗСУ та ветеранів опублікував екоактивіст та поет Олександр Кучеренко.
Згодом власне звернення записали постійні учасники руху спротиву затопленню Бузького Гарду — ветеран АТО Олександр Терещенко, керівник штабу опору затопленню, учасник війни проти росії Олег Кравець, військовослужбовець 79 ОАЕБр Олександр Прутян та учасник війни проти росії, командир загону ударних БПЛА Ілля Шполянський. Всі вони вимагали від урядовців припинити розгляд проєкту підняття рівня Олександрівського водосховища і взагалі відмовитись від підвищення потужності Ташлицької ГАЕС. Мотивували це тим, що шкода, завдана природі та історії, неспівставна з можливою вигодою від видобутку електроенергії.
Врешті ці зусилля також мали результат, і Міндовкілля відхилило також і черговий звіт з впливу на довкілля від атомників. Упродовж 2022 року проєкт з рівнем +16,9 отримав знову велику кількість зауважень та заперечень як науковців, так і громади Миколаївщини, а отже у 2023 році — відмову у висновку від Міндовкілля.
Сьогодення проблеми
На тлі війни, яка триває, і енергосистеми, яка страждає від обстрілів, позиції «Енергоатома» міцніші, а екологічна спільнота, навпаки, ослаблена, адже переважна більшість активістів від першого дня повномасштабного вторгнення рф боронять Україну на фронті, а отже, фізично не можуть впливати на процеси всередині країни. Крім того, воєнний стан диктує ще й умови меншої публічності обговорень, що теж ускладнює ситуацію.
Більшість членів штабу зараз захищають країну і не мають змоги навіть взяти участь в громадських обговореннях. Голова штабу, Олег Кравець, маючи після поранення в АТО протез правої ноги та перебуваючи в лавах ЗСУ, в травні 2023 року загинув на Бахмутському напрямку при спробі евакуації поранених.
Нинішній момент дуже вигідний регулятору для поновлення дискусій про підняття рівня водосховища. Адже Україна зазнала вже кільканадцять ракетних атак на енергетичну інфраструктуру. Одного разу країна навіть потрапила в блекаут. Виробіток енергії суттєво впав через ушкодження від обстрілів, одна з атомних станцій в окупованому Енергодарі перебуває під контролем росіян. Тож логічними, здавалося б, є зусилля, спрямовані на нарощування потужностей там, де це можливо. Утім, екоактивісти певні: збільшувати виробіток ціною нищення природних пам'яток — це неспівставні жертви.
«Добудова Ташлицької ГАЕС — це додаткові маневрові потужності, так. Разом з тим, є й інші варіанти таких маневрових потужностей, які не чинять негативного впливу, зокрема промислові акумуляторні батареї, енергосховища стисненого повітря та інші проєкти. На жаль, протягом 35 років всі технології суттєво еволюціонували, а «Енергоатом» продовжує впроваджувати зовсім не енергоефективний застарілий проєкт», — розповідає Інна Тимченко.
У 2025 році проблема знову вийшла у публічну площину. З 18 березня 2025 року тривають громадські обговорення планованої діяльності завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з підвищенням рівня Олександрівського водосховища до відмітки +16,9 м.
В офіційній заяві Національного екологічного центру йдеться: «…замість того, щоб відмовитись від цього проєкту, почати працювати над альтернативними інноваційними рішеннями забезпечення енергетичної безпеки України, НАЕК «Енергоатом» під час воєнного стану знову просуває цей проєкт. І навіть критично низька водність Південного Бугу не є перепоною для реалізації радянських планів».
Свої вичерпні аргументи екологи висловили у висновку, де по пунктах проаналізовано звіт із впливу на довкілля від атомників.
А 10 квітня відбулись громадські слухання у форматі онлайн, в яких взяли участь понад 100 представників спільноти захисників Бузького Гарду. Навіть попри те, що під час дії воєнного стану громадські слухання можуть відбуватися хіба у форматі онлайн — екоактивісти згуртувались і вчергове висловили свої фахові зауваження до чергового звіту атомників. Від яких знову лунали пропозиції підняти рівень Олександрівського водосховища до відмітки +16,9 метрів. І знову їхній звіт про оцінку впливу на довкілля має чимало питань без відповідей. Ані імен дослідників, на дослідження яких вони посилаються, ані пропозицій альтернативи добудові ГАЕС та затопленню заповідних територій. У якийсь момент енергетики й самі визнають, що вплив на природне середовище є, і він згубний. Але при цьому вкотре апелюють постраждалою від обстрілів енергосистемою та потребою у додаткових кіловатах.
Саме на цьому дуже вдало наголосив місцевий поет, громадський активіст, військовослужбовець Олександр Кучеренко (Сашко Обрій), що для спільноти енергетиків, сформованої переважно довкола людей, які свого часу переїхали з різних куточків росії для будови атомної станції, — для них усіх Бузький Гард є виключно джерелом кіловат та економічної доцільності. Але аж ніяк не місцем єднання з предками та власною історією.
«Ще до війни в нас було таке гасло: «Збережемо Бузький Гард – збережемо Україну». І так, в цих місцях, які є сакральними, які приваблюють багато людей і містять в собі величезну історію століть і тисячоліть, вони є чимось більшим, ніж просто природа. Тут є якась енергетика, яка насичує, яку не поясниш фактами та не обґрунтуєш наукою», — з подивом констатує Інна Тимченко.
Певно, так воно і є, сакральні місця гуртують довкола себе людей, які гуртуються задля збереження цих унікальних місць. Отже, екоспільнота не полишатиме спільних зусиль зі збереження заповідних унікальних місць Бузького Гарду. Наразі Міндовкілля до кінця квітня збиратиме зауваження та пропозиції до звіту Енергоатому, після чого проаналізує всі аргументи обох сторін та видасть експертний висновок щодо того, чи дозволяти атомникам підняття рівня водосховища до відмітки +16,9 метрів. Офіційно висновки за результатами громадських слухань мають оприлюднити у травні 2025-го.
«Проєкт «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Improving Media Resilience in Ukraine Project. Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine). Funded by Swiss Solidarity.
