Поет із Южноукраїнська Сашко Обрій, який наразі служить у Збройних Силах України, створив пісню та змонтував кліп на власний вірш «Слов'янськ». Творча робота стала його особистим способом передати атмосферу міста, яке не здається навіть під обстрілами.
«…я назвав це місто скарбом»
Сашко Кучеренко на псевдо Обрій, поет із Южноукраїнська, відомий своїми ліричними та сатиричними творами, не полишає творчості і під час служби в Збройних Силах України. Його новий вірш «Слов'янськ» присвячений місту, яке залишається символом стійкості та надії.
Цей вірш він не лише написав, а й перетворив на пісню за допомогою штучного інтелекту. До того ж, Сашко самостійно змонтував кліп, поєднавши музику, текст і відео, що відображають життя Слов'янська в умовах війни.
У вірші автор описує місто, яке пережило втрати й руйнування, але знайшло в собі сили для відродження. Слова відображають як біль війни, так і незламний дух його мешканців та військових, які боронять Слов'янськ і продовжують життя попри всі труднощі. Особливу увагу Сашко приділив природі міста: його вулицям, озерам, птахам, що стали частиною загальної картини стійкості.
Головний посил пісні та кліпу — любов до рідного краю, віра в перемогу та незламність українського народу.
Відео можна знайти на сторінках поета в соціальних мережах.
Слов’янськ
1
...Колись це місто знелюдніле,
прифронтовий сумний фантом,
гуло життям, росло, кипіло.
Та вщух людський бурхливий шторм.
Під гуркіт вибухів здригались
будинки, площі й шал сердець.
Сум'яття біженців і галас.
Далекі зойки... стихли... десь...
Кому яке до того діло?
Порозбігались, хто де знав.
А степом бахкало й гуділо.
Кривлялась фронту кривизна.
А хтось на зло усім зостався.
Хтось горлопанив мантру Ом.
Для них співала парастаси
на гілці сойка за вікном.
2
Часу ще трохи промайнуло —
і знов до міста ринув люд!
Крізь тьму воєнного намулу,
крізь біль і втрати, розпач, лють.
І для військових став притулком
цей слобожанський вертоград.
Проспекти, вулички й провулки
кругом жвавішали стократ.
Хоч не вщухають вражі КАБи,
палають житла тут і там,
та я назвав це місто скарбом,
не помилившись ні на грам.
Де попри хижий гул шахедів,
у хвилях вибухів нічних
ще сплять будиночки шляхетні...
Як я залюблений у них!
3
Де ППОшники й дроністи,
піхота, РЕБ, ДСНС
вночі схиляються над містом,
неначе янголи з небес.
Де вража потороч мерзенна
зламала карк об цю межу.
Торець Казенний та озера
красу й надію бережуть.
Де люд усміхнений, привітний
військовим шану віддає.
І всю воєнну безпросвітність
життя долає, мов бар'єр.
Де за вікном на гілці сойка
упилась співом солов'я,
підняв чоло своє високе
й застиг у променях
Слов'янськ...
