Первомайськ нещодавно став свідком, як студенти коледжу рятували чотирилапого, що опинився у біді. Кілька днів поспіль молоді люди в прямому сенсі слова боролися за життя котика. Як все було, журналістка Гард.City розпитала у Максима Доскача.
Тепер пухнастик у безпеці. І кличка його тепер — Валентин. А ще кілька днів тому життя хвостатого було під загрозою. І якби не студенти-другокурсники місцевого коледжу, які випадково побачили його у бетонній пастці, то невідомо, чим би закінчилася ця історія. Сьогодні Валентин ще поки в клініці VetHome, а в суботу його має забрати під свою опіку пані Олена Смашнюк. Студенти-рятівники дуже сподіваються, що в новій родині він буде доглянутим.
Фото: Максим Доскач
А це на світлині самі студенти фахового коледжу Максим Доскач, Даніїл Дьомін, Діана Швець та Анна Мовчан. Саме вони організували порятунок та допомогу коту, а Даніїл Дьомін врятував його від загибелі. Вся ця історія — про людяність, милосердя й емпатичність, і вона має стати прикладом для інших.
«Для нас ця історія стала показником людяності»
Історія розпочалася 14 лютого, саме на День святого Валентина.
— Під час тривоги, — розповідає Максим Доскач, — коли ми спускалися до укриття, Даніїл Дьомін першим побачив котика, який лежав у віконному отворі. Швидко зорієнтувавшись, він витягнув тваринку — і далі почалася акція по наданню допомоги пухнастику. Спочатку ми подумали, що у нього щось зламане, бо пухнастик дуже тремтів. Тому миттєво прийняли рішення везти його до ветлікарні. Почали збір коштів просто в укритті. І ви знаєте, ми назбирали практично космічну суму для нас, це п’ять тисяч. Найголовніше, що цією проблемою перейнялися всі: від студентів до викладачів. Хто скільки міг, стільки й давав грошей, а потім ми ще пішли аудиторіями. І це, знаєте, для нас стало таким показником людяності. Було дуже круто, і ми повірили, що у нас навчаються гарні люди. Коли ми зібрали суму, навіть не повірили, що стільки може бути. А ще у нас Богдан Пахолок окремо збирав, то у нього були повні кишені дрібних грошей. Це так чуттєво було. Ми попросили нашого викладача Федора Леонтійовича Бабійчука, щоб допоміг транспортувати котика до ветлікарні. Спочатку ми поїхали в «Абсолют», де йому діагностували перелам хребта. Тоді ми стали думати, що робити далі, як допомогти. Нам підказала кураторка поїхати до клініки VetHome. Словом, ми опинилися там — і наразі котику надають професійну допомогу. Насправді ми дуже хвилювалися, щоб встигнути, і дуже хотіли знайти його родину. Організували справжню пошукову роботу: задіяли всіх своїх знайомих, звернулися до редакції Гард.Сity, до організації «Територія добра». Як то кажуть, підняли на ноги усіх. Це все відбувалося в такому темпі. Бо ж у нас цього дня ще були свої студентські справи. Ми готувалися до молодіжного балу та у нас цього дня працювала пошта Амура. Але, дякувати, ми встигли все зробити. І це такий був підйом емоцій. Ми зрозуміли, що у нас дуже багато емпатичних людей, готових кинутися на допомогу. І ми вдячні абсолютно усім, хто відгукнувся. Тепер ми знаємо, що наш Валентин буде під опікою — і це дуже важливо для нас. Бо у кожного із нас є свої тваринки і ми не могли взяти до себе в родину, оскільки котик з інвалідністю і потребує спеціального догляду. Сподіваємося, що у пані Олени йому буде добре.
— Що для вас є взагалі милосердя? — запитую.
«Милосердя — це те, що робить нас людьми»
— Знаєте, моє життєве кредо — людяність понад усе, — відповідає студент. — І, власне, хто, як не ми? Так сталося, що всі, хто брав участь у порятунку, — небайдужі люди, які готові кинутися на допомогу. Даніїл врятував тваринку, звернувся до мене як відповідального за інформацію в коледжі. До нас долучилися дівчата. Вийшла спільна справа. І це не може не радувати. У нас весь коледж переймався цим, всі нас запитують і досі, як стан пухнастика. Це і є милосердя, коли емпатично реагують на такі ситуації та надають допомогу. Милосердя — це те, що робить нас людьми. То для чого відмовлятися від людяності? І знаєте, що я особисто зрозумів, що волонтерство — це насправді дуже важка праця. Я якось допомагав розвантажувати гуманітарний вантаж, а ось щоб у якості зооволонтера — то такий досвід уперше. У кожного із нас є свої тваринки дома і я ось провів паралель між своєю кішкою і Валентином, то вони дуже схожі. Вони потребують нашого тепла й турботи. Тож будьмо людьми, бо це так просто.
