Дві тисячі гривень зібрали за тиждень 10-річна Альбіна Мішустіна та її друг Михайло Заболотний для Збройних Сил України. Збирають кошти діти для бригади, що на харківському напрямку. Місцем збору визначили локацію біля магазину по вулиці Фортечній (колишня Сакко і Ванцетті).
Дитячий пост в мікрорайоні пожежної частини, поруч із продовольчим магазином. Дітей видно здалеку. Невеличкий столик, на якому банка для збору коштів, надпис «Збір на ЗСУ», термос з напоями та два стільці. Саме тут і застаю волонтерів. Десятирічна Альбіна та її друг Михайло, побачивши, що автівка спиняється, відразу пропонують задонатити. Кидаю в банку купюру і починаю розмову.
— Бачу, що ви збираєте для військових. Для якої бригади? – запитую.
— Ми тут уже майже тиждень, — розказують діти, — і уже назбирали дві тисячі гривень. Ми дуже хочемо, щоб наші військові не мали ні в чому нужди, тож вирішили їм допомогти.
— Мені тато підказав, — каже Альбіна, — аби ми на 92 бригаду збирали, що на харківському напрямку. Мій тато теж воює, і дядько на фронті, тож дуже хочеться, щоб всі повернулися живими.
— У мене теж дядько на фронті, — говорить Михайло. — І дуже хочу, щоб у нього було все добре. Тому ми запрошуємо усіх допомагати нашим воїнам.
Запитую, чи в одній школі навчаються.
— Ні, — відповідає Михайлик, — я в четвертій, а Альбіна — в одинадцятій. Але проживаємо в цьому мікрорайоні. Вирішили на канікулах зайнятися корисною справою.
Збір діти планують проводити, допоки вільні від навчання, бо далі у них починаються трудові будні. Поки ми розмовляємо, до нас підходить Любов Василівна Пастушенко. Вона теж кидає гроші і каже, що ініціатива дуже гарна.
— Свого часу, — розповідає пані Любов, — я зв’язала 350 пар шкарпеток для наших військових. Сьогодні життя у нас таке, що ми мусимо підтримувати наших бійців. А діти молодці.
Любов Василівна пропонує їм змінити локацію і піти до соцмаркету, бо там більше людей проходить. Але дітям тут комфортніше та й безпечніше, бо під наглядом дорослих. До речі, господиня продовольчого магазину Світлана Ступак від учора взяла дітей під свою опіку.
— Діти самостійно вийшли на вулицю і взялися за збір коштів, — розповідає пані Світлана. — Он на тому перехресті, просто на бетоні, вони й прилаштувалися. Звісно, що пройти повз такої ініціативи ми, дорослі, не могли. Тож облаштували їм пост, аби було комфортніше. Поставили термос з чаєм, аби діти не мерзли, та стільці. До того ж учора був доволі неприємний інцидент, коли у дітей відібрали кошти. Це було настільки боляче. Ви б бачили, як гірко плакала Альбіна. Але ми розібралися — і повернули все назад, в банку. Ви знаєте, до сліз, коли діти так свідомо намагаються допомогти бійцям. Вони заслуговують на те, аби про їхній вчинок знали і наслідували. Допоки будуть збирати, ми їм будемо допомагати.
Я теж дякую дітям і бажаю їм успіху, а вони дякують ЗСУ.
— Я дякую усім військовим, — каже Альбіна, — за те, що вони нас захищають, щоб ми жили і могли навчатися, за те, щоб ми могли жити без війни. І хочу подякувати моєму татові, дядькові та всім військовим, а ще дякую Світлані Ступак за допомогу.
— А я хочу подякувати усім, — говорить Михайло, — хто допоміг нам назбирати дві тисячі гривень, і дякую військовим.
