Первомайській районній лікарні — 50. Наприкінці грудня 1974 року вона прийняла перших своїх пацієнтів. Сьогодні тут працює майже 300 фахівців. Напередодні ювілею журналістка Гард.City спілкувалася з очільником КНП «Первомайська центральна районна лікарня» Віктором Готкою.
У цьому матеріали — два великі розділи. Перший — інтерв’ю з очільником, другий — про історію закладу. На початку — інтерактивне меню, яке дозволить відразу перейти до потрібного вам розділу.
Завдяки активній роботі та ентузіазму колективу лікарня і досі працює стабільно
Віктор Готка
— Час невблаганно іде вперед. Лікарня за пів сторіччя набула певних традицій, має сталий колектив та певні задачі. Ви очолюєте колектив останніх дванадцять років. Пригадайте, що найважливішого сталося за цей час?
— Почнемо з реформи. Річ у тому, що у 2012 році, коли я розпочав працювати головним лікарем, повним ходом ішла реформа системи охорони здоров’я. Лікарня мала дуже потужний потенціал, тут було дуже багато гарних грамотних фахівців і реформа могла призвести до їхньої втрати. Дуже важливо було зберегти цей потенціал і фахівців. Тому суть самої реформи полягала в тому, що створювалися дві окремі юридичні структури: це первинний та вторинний рівень. Лікарня залишалася на вторинному рівні, а первинна — це сімейна амбулаторія первинної допомоги. Вони створювалися окремо і мали працювати незалежно, але у взаємодії для того, щоб пацієнт не страждав від реформи. Це було досить важко, бо потрібно було якимось чином людям пояснити: якщо вони будуть працювати навіть на першому рівні, то вони нічого не втрачають і в той же самий час потрібно було зробити так, щоби люди не пішли звідти і первинний рівень залишився з роботою. Нам вдалося це зробити протягом певного часу завдяки підбору певних кадрів, створити окрему їхню структуру, забезпечити можливим обладнанням та технікою. І після цього уже почали працювати дві окремі юридичні структури, які досить непогано справлялися зі своїми функціями. Але через певний проміжок часу прийшов ковід-19, який вніс певні корективи в роботу лікарні, особливо на другому рівні. Тому що, враховуючи наш потенціал і наявність інфекційно-боксованого відділення, до речі, ми на півночі Миколаївщини єдині такі, то Міністерство охорони здоров’я зобов’язало нас надавати допомогу. Було лише дві лікарні, які надавали таку специфічну допомогу: одна на півдні —це обласна, інша — на півночі, це Первомайська районка. Враховуючи, що йшло нагнітання негативної інформації, декотрі медичні працівники були налякані, окремі піддавалися панічним настроям і прирівнювали ковід до бактеріологічної зброї. Звісно, що це не сприяло ентузіазму. Коли вивчили цю проблему, стало зрозумілим, що якщо збережеться кістяк медпрацівників, які братимуться за вирішення цієї проблеми, то лікарня буде працювати. Я виїздив за досвідом до Чернівців. Було приділено багато уваги, хочу сказати, що тоді по всім лікарням багато звільнялося медпрацівників, у нас теж звільнилося від 15 до 20 осіб, але основна маса залишилася тут і взяла на себе відповідальність та виконувала непросту роботу. Завдяки такій згуртованості нам вдалося створити певні бригади. Один корпус у нас взагалі закрився, залишилися лише головний та інфекційне відділення. У нас доходила цифра до ста двадцяти хворих, а це були дуже важкі хворі, й працювати було нелегко. Але колектив витримав це навантаження і, думаю, що врятував багато пацієнтів. Нам дуже допомогли в перші місяці окремі фермери з доставкою кисню. Ми провели кисень в реанімацію та поставили точки в гінекологічному та хірургічному відділеннях. Завдяки тому, що ми включилися в роботу і вчасно все виконали, колектив залишився працювати. Так, тоді доплачували за цю роботу, але, повірте, витримати таке навантаження було дуже непросто. Це були надлюдські фізичні навантаження. Звісно, нас відзначили. Маємо нагороду Верховної Ради і кілька державних.
— Не встиг закінчитися ковід, як розпочалася повномасштабна війна, — продовжує Віктор Готка. — Декотрі запитують: «А що війна почалася і ковід закінчився»? Ні, просто так сталося, що вже під кінець епідемії ковіду прийшла інша біда — прийшла війна і ми майже вже завершували доліковувати цих пацієнтів. А тут прийшло розпорядження розгорнутися і надавати допомогу пораненим. І тоді, коли ворог доходив до Вознесенська, до нас прийшов потік поранених. І ми на той час змушені були розгорнутися як військовий шпиталь, і тоді фактично надавали допомогу тільки цим пацієнтам, а уже пізніше, коли ворога відкинули за Херсон, то ми почали надавати допомогу і цивільному населенню паралельно, для того щоб виконувати умови Національної служби здоров’я, для того, щоб отримувати зарплату, бо там гроші ідуть за пацієнтом. Завдяки тому, що включилися активно в роботу, лікарня і досі працює стабільно.
— Як колектив відреагував на початок повномасштабного вторгнення і якими були ваші дії як керівника? — продовжую розпитувати.
«Це був шок, лякало нерозуміння ситуації»
— Це був шок, лякало нерозуміння ситуації. Декотрі працівники брали відпустку, покидали, але 90 відсотків фахівців залишалися на місці і чекали розпоряджень Міністерства та діяли по ситуації. Ми були, звісно, не готові до таких поранень, бо до повномасштабного вторгнення ми не зіштовхувалися з мінно-вибуховими травмами. Медпрацівникам довелося звикати і до цього теж. Знаєте, людину підготувати на навчаннях неможливо до таких дій, але коли стикаєшся безпосередньо, то починаєш діяти. Того ранку я приїхав в лікарню, зібрав колектив, довів інформацію, як надавати допомогу, якщо будуть поранені, і цивільному населенню теж. Ми всі залишалися на місцях та виконували свій обов’язок.
— Які задачі довелося вирішувати?
«До інфекційних епідемій треба ставитися, як до військових дій»
— По-перше, ми стали працювати з різноманітними волонтерськими організаціями, і завдяки цій співпраці у нас була дуже непогана забезпеченість як медичними препаратами, так і перев’язочним матеріалом. Ми готові були розгорнутися у разі необхідності на більшу кількість ліжок, не сто двадцять, а на сто шістдесят, як того вимагало управління охорони здоров’я. Слава богу, нам не довелося, бо було чітке сортування поранених на полі бою. Там чітко сортували пацієнтів, яким надавали направлення і які їхали до військових шпиталів. До всього, ковід нікуди не дівався і ми продовжували надавати допомогу хворим на ковід. Також нікуди не поділися й інші інфекційні хвороби, для прикладу, грип. До речі, до інфекційних епідемій теж треба ставитися, як до військових дій, тому що, якщо порахувати скільки в світі загинуло людей від ковіду, то ця цифра набагато більша, аніж втрати у повномасштабній. Там цифри в мільйонах, а тут сотні тисяч. Тому скажемо так: хвороба — вона, як і куля, особливо не вибирає. Уразила, і якщо людина сприятлива до того, що можуть виникнути ускладнення, то вона може загинути. Якщо вчасно надано допомогу, то у нас є шанс, як від бойової травми, врятувати. От за що хвалять нашу медицину на полі бою? Бо там досить непогана перша допомога. До 50% поранених повертаються назад у стрій.
— Чи поповнився колектив під час повномасштабного вторгнення лікарями-переселенцями?
— Так, але це, скажімо, не дуже велика частина в колективі. Втім, все-таки кілька людей є, які переїхали і працюють зараз в нашому колективі. Спочатку навіть, коли був захоплений Херсон, то медсестри тут у нас працювали, потім дехто повернувся додому, хтось тут у нас залишився. Є з Бахмута, Херсона, Луганська.
— Ви якось допомагали їм?
— Одному із лікарів допомогли з житлом. Міська рада посприяла. Ще одному фахівцю пропонували. Крім того, якщо це лікарі приїздили після інтерну, то ще ідуть додаткові доплати. І це як варіант допомоги людині — не платити за житло, яке винаймається. Зараз у нас хірург з дружиною працюють, і ми допомагаємо їм винаймати житло.
— Які першочергові завдання виконує колектив?
«Людина може обирати, куди їй краще піти, якому лікарю вона довіряє, де є умови і якісніше надання медичної допомоги»
— Найперше – це налагодження роботи так, щоб заробити кошти у Нацслужби здоров’я, щоб зберегти потенціал. Війна накладає своє відбитки. В державі коштів все менше, а пацієнтів не стає менше. І треба налагодити роботу так, щоб заробити кошти. Бо сьогоднішня лікарня має заробляти сама гроші. Це комунальне підприємство і є ризики стати банкрутом. Якщо не буде пацієнтів, то і не буде роботи. І це не завжди залежить від нас, а залежить від того, як нам оплачують наші послуги і які у нас є можливості. Тому лікарня постійно шукає варіанти отримання додаткових пакетів від Національної служби здоров'я та бере на себе певні направлення сучасного лікування, щоб не повторювалися з багатопрофільною лікарнею, щоб ми могли заробляти ці кошти паралельно. Хоча, я вважаю, що наявність у місті двох лікарень не несе за собою нічого поганого в тому плані, що ми повинні конкурувати сервісом. Людина може обирати, куди їй краще піти, якому лікарю вона довіряє, де є умови і якісніше надання медичної допомоги.
Після реформи до нас може звернутися людина з будь якого регіону, головне, щоб вона мала електронне направлення від сімейного лікаря. Наразі до нас їдуть з Кривоозерщини, Врадіївщини, Голованівська, Кіровоградщини, Вільшанщини, Арбузинщини.
— Які ще є ризики сьогодні в медицині? Які упереджуєте?
«Ми намагалися створити лікарню так, щоб вона була повністю автономною»
— Як для підприємства ризиків чимало. Але ми намагалися створити лікарню так, щоб вона була повністю автономною. Звісно, що ризик відключення від опалення, чи від електрики, чи від води може призвести до того, що лікарня не зможе повноцінно функціонувати. Тому з того періоду, як я почав працювати, ми спочатку оцінили кількість наших втрат, а вони найбільшими були по енергоресурсам, і фактично з 2012 року ми розпочали енергозаощаджувальний проєкт. У 2016 році ми його реалізували, перевівши котельні на пелетне опалення. Це дало нам можливість зекономити державі тоді 800 000 гривень на рік. А далі, коли газ почав надходити з країни-агресора, то це взагалі стало таким направленням, яким зобов’язали займатися усі лікарні. Ми ж в цей момент просто покращували свої можливості: поставили факельні пальники, які дали нам ще економію. Крім того, ще під час ковіду ми розуміли, що допускати відключення від електроенергії не можна. Має бути кисневий генератор, балон, циліндр і концентрат, а при відключенні електроенергії 70-80% цього обладнання не буде працювати. Тому ми поставили генератори за допомоги фермерів на 100 кВт, а пізніше — ще на 120 кВт генератор. І нам його вистачає. Враховуючи те, що у нас знаходиться інфекційне відділення, ми підключилися до башти Рожновського, тож ми маємо ще і свою воду. Тож лікарня готова функціонувати в автономному режимі.
— Всі сьогодні говорять про дефіцит кадрів. Що у вас?
«Можна закупити обладнання, а коли людей немає, то все тоді неважливе»
— Кадри вирішують усе. Бо можна закупити обладнання, а коли людей немає, то все тоді неважливе. Кадрів нам теж не вистачає, але завдячуючи тому, що у нас є переселенці, то ми справляємося. Але ми потребуємо гінекологів, анестезіологів, хотілося б розвивати сучасні напрямки лікування, то кадри мають бути. Фахівців дійсно не вистачає і не тільки нам. Це проблема усієї України. Молодь хоче працювати у великих містах, і навіть при тому, що ми забезпечуємо житлом.
— Скільки років ви на посаді? Що допомагає витримувати труднощі?
— Я з 2012 року на посаді. Знаєте, часто виникає бажання все кинути, бо іноді проблем просто аж захмарно. Але мене висунув колектив, тож, як кажуть, коли взявся за гуж, не говори, що не дуж. Я розумію, що є фахівці, люди, які мені довірять, тож доводиться, стиснувши зуби, продовжувати працювати, хоча, буває, не вистачає сил. Коли ти переживаєш все, що відбувається, а це все емоційно, стресово, то це завжди непросто. Та і хвороби просто так не з’являються. Робота керівника дуже непроста, хоча всі вважають, що це дуже легко: сидиш і даєш вказівки. Та ні, це значить нести відповідальність за усе, за кожного працівника, а люди всі різні і до кожного треба мати підхід, бо ж не можна всіх під один щабель. Іноді просто хочеться піти працювати простим лікарем, бо бути керівником, та ще й в час реформ, змін, війни — це і фізично, і морально непросто. Але тримаюся.
— А чи є хтось із колективу зараз на фронті?
— Наш колектив переважно літнього віку, та і хтось тут має допомагати хлопцям і надавати допомогу цивільним. Один із наших лікарів, пам’ятаю, ще на початку повномасштабного вторгнення пішов до військкомату, то його повернули за віком. Скажу вам відверто: нам тут потрібні лікарі, бо нам довелося відроджувати хірургічне відділення. Бо ж коли ми були ковідною лікарнею, то хірургії не було. То довелося все відроджувати: і хірургічне, і терапевтичне, гінекологічне, дитяче. Зараз у нас дев’ять відділень функціонує. Кожне відділення виконує свої функції, але ми — як конгломерат. Кожен із цих окремих підрозділів має працювати, як двигун внутрішнього згорання, бо якщо щось дасть збій, то результату не буде.
— Ваші побажання колективу та первомайцям?
— Побажання, щоб наступив мир, щоб повернулися до спокійної роботи, щоб перестали гинути люди. Здоров’я лікарям, бо це важливо і впливає на роботу лікарні. Коли ми всі працюємо, як один механізм, тоді і якість допомоги краща.
Історична довідка
Для історії п’ятдесят — це лише мить. А для медичного закладу — ціла біографія, рубіж, що дає можливість поглянути на пройдений шлях, згадати добрим словом тих, хто здійснив значний внесок у спільну справу. Будівництво Первомайської районної лікарні розпочалося в 1963 році на базі колишньої лікарні цукрового заводу. Зведення сучасного лікарняного корпусу тривало 11 років і завершилося в 1974 році. В кінці грудня того року лікарня була укомплектована відповідно штатного розкладу і 25 грудня вона приймала уже перших пацієнтів у стаціонарні відділення: терапевтичне, педіатричне, неврологічне, отоларингологічне, хірургічне, акушерсько-гінекологічне, пологове, інфекційне та поліклінічне. За час свого існування лікарня зазнала кілька реорганізацій.
В 1992 році ЦРЛ була реорганізована в районне територіальне медичне об’єднання, яке проіснувало майже дев’ять років. Згодом лікарні повернули її колишній статус. У цей період розпочав свою діяльність і лікувально-діагностичний центр.
У 2002 році тут відкрилася обласна філія шпиталю для ветеранів.
У 2012 році у зв’язку з реформою сільські заклади охорони здоров’я були відокремлені від ЦРЛ та реорганізовані в ЦПМСД (центр первинної медико-санітарної допомоги). Сама ж ЦРЛ була реорганізована в заклад для надання спеціалізованої стаціонарної та консультативної амбулаторної медичної допомоги пацієнтам. З роками змінювалася і потужність. Якщо раніше ліжковий фонд разом з дільничними лікарями складав 550 ліжок і працювало 110 лікарів, то сьогодні ліжковий фонд складає 120 ліжок з можливістю розгортання до 168: відділення хірургічне, терапевтичне, педіатричне, інфекційне та анестезіології й інтенсивної терапії. Також функціонує консультативна поліклініка на 500 відвідувань в зміну. Тут надається допомога за 22-ма лікарськими спеціальностями.
Наразі в лікарні працює 66 лікарів, з яких 27 мають вищу категорію; 96 — середнього персоналу, 68 — з вищою категорією та 54 — молодшого. Всього 279 працівників разом із господарчою службою.
Лікарня спеціалізується на наданні медичної допомоги при надзвичайних ситуаціях, зокрема в 1999-2002 роках — надзвичайна екологічна ситуація, пов’язана з отруєнням комплексом невідомих хімічних речовин. 2020-2021 – пандемія COVID-19. З 2022 і по сьогоднішній день надається допомога військовослужбовцям та цивільному населенню, які постраждали від повномасштабної агресії рф.
За 50 років існування лікарні її очолювали шість головних лікарів:
- 1962-1978 — Заслужена лікарка України Ніна Богуславська.
- 1978-1884 — Анатолій Воронецький.
- 1984-1986 — Заслужений лікар України Дмитро Гоцуляк.
- 1986-2000 — Заслужений лікар України Василь Андронік.
- 2000-2011 — Заслужена лікарка України, кандидатка медичних наук, Почесна жителька Первомайського району Тетяна Чистякова.
З 2012 і по сьогоднішній день — головний лікар (директор) Віктор Готка. За час роботи як керівника головний лікар пройшов через серйозні виклики: реформу медичної галузі, співпрацю з НСЗУ, перехід на новий принцип фінансування галузі, пандемію та повномасштабне вторгнення. Пандемія ковіду внесла суттєві корективи в діяльність лікарні, яка повністю була перепрофільована в інфекційний шпиталь для надання медичної допомоги хворим з короновірусною хворобою, забезпечення кожного хворого безкоштовним лікуванням та кисневою терапією, забезпечення лікарні автономними джерелами енергії. Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року знову змінило напрямок діяльності закладу, який почав надавати висококваліфіковану допомогу військовослужбовцям та цивільному населенню, які постраждали від російської агресії.
Великий вклад у розбудову лікарні внесли медичні працівники, яких, на жаль, уже немає в живих. Це заступник головного лікаря по мережі Іван Доброгурський, начмеди Юлія Задорожня, Людмила Волошина, головна медична сестра Олена Чабанюк. Колектив з роками змінюється, але завдання залишається незмінним — забезпечувати висококваліфіковану медичну допомогу населенню.
Сьогоднішня лікарня — це дев’ять відділень: інфекційне, хірургічне, гінекологічне суміщається з хірургічним, реанімаційне, дитяче, терапевтично-неврологічне, патолого-анатомічне, діагностичне, консультативно-поліклінічне та лабораторія. Всі вони обладнані відповідно до сучасних вимог та мають потужну матеріально-технічну базу. Робота лікарні супроводжується постійним удосконаленням методів лікування та діагностично-лікувального обладнання. Лікарня також має можливість працювати автономно й оперативно виконувати поставлені задачі.
Найбільшою цінністю медзакладу є його люди — професіонали своєї справи, сміливі до прийняття нових рішень та готові до подолання будь-яких викликів. Вони продовжують удосконалювати свою майстерність, впроваджуючи новітні технології у лікарську практику, надають висококваліфіковану допомогу, демонструючи витримку та подекуди героїзм. Це представники і представниці хірургічного відділення, яким керує Вадим Легеня, терапевтичного, яке очолює Катерина Халимська, педіатричного, де керівницею Софія Малішенко, поліклінічного під керівництвом Ольги Боднарук, лабораторного, де очільницею Діордіна Бондарчук, інфекційного на чолі з Оленою Масалітіною, анестезіологічно-реанімаційного, де нині в. о. Сергій Граф. Всім цим непростим медичним механізмом керує головний лікар Віктор Готка, який переконаний, що кожен підрозділ має працювати, як двигун внутрішнього згорання, і виключити щось одне — це означає збій в роботі.
Колектив лікарні має відзнаки Верховної Ради України, державні нагороди та чисельні відзнаки за сумлінну працю та високий професіоналізм.
