Громадська організація «Десяте квітня» у Первомайську з червня 2022 року. За час своєї діяльності члени організації надали допомогу майже двом тисячам людей, що опинилися в скрутному становищі та в статусі переселенців. Допомагають, не лише надаючи соціальні та юридичні послуги, а й в адаптації до нових реалій. А ще дарують людям надію. Подробиці в репортажі.
Як працює «Десяте квітня» у Первомайську
Галина Кирсанова — переселенка з Херсона. Все своє свідоме буття жила та працювала саме там. Була водійкою швидкої. Коли ворог вдерся в рідне місто та окупував його, протрималася там два місяці. Потім з родиною вирішили тікати.
Фото: Наталія Клименко
«За росіян прожили два місяці там і вирішили тікати, — розповідає Галина. — Добре, що втекли, ледве виїхали через Снігурівку. Потім спробували жити в Румунії. Три місяці пробували. Ні. Це не наше, не наші люди. Не наше все».
Повернувшись в Україну, родина оселилась у Первомайську. Тепер має статус внутрішньо-переміщеної особи. З працівниками «Десятого квітня» познайомилася практично відразу. Прийшла по запрошенню на розмовний клуб «Ріка». Тут же їй допомогли знайти роботу.
«Тут я живу в будинку, де бюро з працевлаштування, — говорить Галина. — Сказали, мені шістдесят, а тут молодим роботи немає, а мені — тим більше. А окрім як за кермом, я не можу працювати ніде. Я дико люблю машину, її знаю дуже добре. Мені — тільки кермо».
Галина працює водійкою маршрутного автобуса на первомайських місцевих лініях
У громадській організації Галині підказали, де шукати роботу. Тепер Галина працює водійкою маршрутного автобуса на первомайських місцевих лініях і є бажаною гостею в організації. Її тут обожнюють. Кажуть вона взірець оптимізму. Таких, як Галина, на обліку в організації близько шести тисяч. Двом тисячам уже допомогли. З усіма підтримують тісний зв'язок та намагаються нікого не обійти увагою, особливо новоприбулих.
«Нагальною потребою таких новоприбулих є грошові потреби, і ми допомагаємо їм у працевлаштуванні, — пояснює Анастасія Кузьменко, фахівчиня побутового обслуговування ГО «Десяте квітня». — Координуємо їх з центром зайнятості. Моніторимо вакансії, навіть разом ходимо туди і допомагаємо стати на облік. Ось у нас є переселенка, яка прибула сюди зі своїм чоловіком. Ми допомогли їй працевлаштуватися. Тепер вона працює в «Копійці» продавцем. Також перевозили жінку з міста Бахмут. Вона також знайшла собі заробіток, доглядає за жінкою. Буквально на днях до нас звернулася жінка пенсійного віку, яка приїхала сюди до родичів і звернулася до нас по допомогу у наданні житла. Жінка знаходилася у стресовому стані, бо на днях її сусідка після обстрілу померла у неї на руках. Людина у розпачі. Буває таке, що ми надаємо первинну психологічну допомогу людям, які знаходяться в перманентному стані стресу і тривоги і, звичайно ж, ми прийшли на допомогу і поселили її в місце тимчасового проживання. Людина дуже вдячна і має зараз змогу хоча б тимчасово проживати безоплатно. Тому ми стараємося вести людину спочатку і протягом усього часу її знаходження у нашому місті».
Забезпечити житлом, надати першу психологічну та юридичну допомогу, знайти роботу та супроводжувати людину — це головні завдання, які стоять перед організацією. «Зі своєю місією працівниці «Десятого квітня», — каже керівниця Наталія Міхневич, — справляються на всі сто».
Коментує Наталія Міхневич: «Якщо людина звертається до нашої організації, ми допомагаємо, зв’язуємося з іншими партнерськими організаціями і допомагаємо їм транспортуватися сюди, до місця тимчасового проживання. І тут уже підключається вся наша команда: соціальні працівники, аутріч (робота з охоплення соціальними послугами — ред.), також у нас фахівці-організатори соціально-побутового обслуговування. І цій людині повністю надається допомога у всьому безкоштовно. Заводиться на неї кейс вже до самого кінця, поки людина не отримала ту допомогу, яка їй потрібна буде, тобто ми супроводжуємо цю людину».
Серед тих, хто отримав допомогу, і працівниця організації Валерія. Вона змушена була покинути своє рідне місто Харків та переїхати до Первомайська.
«Завдяки громадській організації я зараз є організатором соціально-побутового обслуговування, допомагаю ВПО, — розповідає Валерія. — На собі розумію і відчуваю увесь біль, який мають люди, і намагаюся допомагати їм у вирішенні питань. Наша організація займається і вирішенням побутових умов, і психологічною підтримкою».
Далі — щемлива історія об’єднання у пару Олени Березовської та Михайла Поліщука, які, завдячуючи саме працівникам «Десятого квітня» змогли побачити одне одного та утворити сім’ю. Нині пара проживає у Кримці. Ведуть спільне господарство та дякують богові й «Десятому квітня» за можливість бути разом. Олена Березовська пригадує: коли почали бомбити Засілля, змушена була покинути рідну домівку. Доля закинула її до інтернату для людей похилого віку у Кривому Озері. Там і познайомилася з Михайлом, але бачити його не могла через хворобу. І якби не працівники «Десятого квітня», які допомогли їй відновити зір, то, напевне, до кінця не змогла б усвідомити всього того, що з нею сталося.
КримкаФото: Наталія Клименко
«Бачите, яка доля. Спочатку до Засілля поїхала, а потім Бог направив до Кривого, і там я зустріла Мішу. Ми вже майже два роки разом. Ось ми якось підійшли один одному характерами, у нас багато спільного. Мишко дуже господарський. Я за ним, як за кам’яним муром», — говорить Олена Березовська, переселенка.
Подружжя не вірить своєму щастю, що саме могло так статися і в такому віці. Але дякують усім, хто до цього причетний. Щоразу, коли зустрічаються з дівчатами з «Десятого квітня» говорять про це. А ще мріють, що доживуть до Перемоги, бо заради цього варто було будувати своє особисте щастя.
«Дякую волонтерам. Ми задоволені, доля нас звела, щоб жити далі — для дітей, для онуків і для нашої України. Щоб вона була вільна», — каже Михайло Поліщук, чоловік Олени.
З вірою в Україну і в її перемогу працюють в організації «Десяте квітня». Щодня своєю працею наближають її. І бережуть кожного українця. Прикладом тому є розмовно-інтеграційний клуб «Ріка», який об’єднав навколо себе уже не один десяток переселенців. Керує ним Наталія Демчик, консультантка із суспільно-політичних питань. Сама Наталія розчиняється в цій роботі. При цьому чекає з фронту чоловіка та батька. Проте тримається, бо знає, що потрібна іншим.
«За час діяльності клубу відвідали заходи близько двохсот осіб, — розповідає Наталія Демчик. — Кожне заняття має свою специфіку, має свій напрямок. Займаємося ми два рази на місяць на безкоштовній основі».
«У наш такий непростий час вважаю, що кожна людина має тримати певний свій фронт і робити все те, що вона може для швидкої перемоги, — до розмови долучається Наталія Шевченко, модераторка розмовно-інтеграційного клубу «Ріка». — Здавалося б, що ми можемо тут зробити, в далекому тилу? Я знайшла себе на мовних курсах. Як правило, сюди приходять переселенці. Їм край необхідно покращувати свої знання».
Надія — одна з найцінніших речей, яку можна подарувати людині. Якраз надію і дарують людям в організації «Десяте квітня». А завдяки їй людям хочеться жити, у них з’являються сили та натхнення, віра в перемогу та спокійне майбуття.
Офіс «10 квітня» у Первомайську знаходиться на площі Шевченка, у колишньому кінотеатрі «Україна», на 1 поверсі, поряд із відділенням Приватбанку.
