Понад 9 мільйонів українських втікачів від війни, за даними всеукраїнських опитувань, зараз мешкають за кордоном. Про важливість повернення біженців на Батьківщину у публічному просторі точаться постійні розмови. Поцікавилися і журналісти Гард.City у первомайців: «Чи багато знайомих виїхали з міста через війну і що їх може повернути?»
— Я думаю, що повернути людей буде дуже важко. Тому що декотрі, як мої знайомі, поїхали на заробітки. Знаю особисто дві таких пари. Скоріш за все, вони не повернуться уже, бо дружини переживають, що їхніх хлопців мобілізують. А дві пари через те, що виїхали за кордон, розлучилися. Дружини з дітьми уже обжилися там і сюди теж не планують. У них там уже нові стосунки, та й роботу собі знайшли. Для того щоб повернути їх додому, то найперше, що треба робити, – це відновити економіку. Коли тут буде робота і всі будуть отримувати гідну зарплатню, то вони всі самі повернуться.
— Не повернуться, бо там вони заробляють набагато вищі заробітні плати, аніж тут отримували до війни. В основному, там лишаються пари, і вони бояться повертатися сюди через те, щоб не потрапити до війська. У мене таких дуже багато знайомих, хто і до війни, і під час війни виїхали за кордон. Чому поїхали? На заробітки, аби заробити собі на житло, бо у нас в Україні не можна заробити. Ми теж з чоловіком до війни виїздили до Англії на роботу. Але ми уже влітку 2022 року повернулися, бо ми дуже любимо свою Україну, та й маємо свій власний бізнес. До того ж, ми почали будувати свій власний будинок. Чоловік будівельник, тож ми вирішили, що будемо тут корисними. Коли ми були там, то розмовляли з українцями. Вони казали, що не бачать сенсу повертатися в Україну, тим паче, доки не закінчиться війна, доки все не налагодиться. Вони там донатять, допомагають українцям, але не збираються додому. Найперша причина — це відсутність роботи.
— От сьогодні я вітала з днем народження свого похресника, який разом із мамою знаходиться за кордоном. Вони поїхали 14 березня 2022 року за кордон через панічні атаки дитини та істеричну реакцію на повітряні тривоги. То моя кума там уже влаштувалася на роботу, прибирає квартири, отримує пристойну зарплату. Таких грошей вона тут не отримувала ніколи, хоча сама працювала в банку. Тепер питання: син пішов там до школи, вона отримує хорошу зарплатню. То чи захоче вона сюди повертатися?
— Мої знайомі майже всі залишилися тут. Ніхто навіть нікуди і не збирався, і не збирається. Частина з них пішли воювати, хтось тут волонтерить, десь працюють. Тому мені важко навести приклад. Хоча є одна родина, яка виїхала до Польщі. Там вони вже влаштувалися на роботу, діти ходять до школи і про повернення поки мова не ведеться. А що зробити для того, щоб вони повернулися? Напевне, ці люди мають бути патріотами України, це найперше. Наступне, має бути віра в майбутнє і, звісно, робота та стабільність. Думаю, що за таких умов люди повернуться.
— У мене є дуже багато знайомих, родичів та близьких, які виїхали за кордон. Ми з ними спілкуємося, я за ними усіма дуже сумую. Я їх хочу всіх сюди повернути. Більшість із них уже влаштувалися на роботу, хтось навіть відкрив свій бізнес. Але коли я їм ставлю запитання, чи збираються повертатися, то всі, як один, кажуть, що так. Але це повернення буде після Перемоги. Я вам зі свого досвіду скажу, що я теж там була. Коли розпочалася війна, то ми виїхали до Польщі. Прожили ми там три місяці в прекрасних умовах, з гарною господинею, з виплатами. Можна було жити і не тужити, але найкраще — це дома. Там все не таке: там їжа не така, там ментальність не така. Вони по-іншому мислять. Тому я, коли повернулася додому, то цілувала українську землю, обіймала свій будинок. Моя Україна — найкраща. Я займаюся нерухомістю, то бачу, скільки людей назавжди виїздять за кордон. Чесно скажу: я плачу за ними і всім кажу: «А раптом вам там не сподобається, повертайтеся додому, ми вас з радістю зустрінемо».
Наведу один приклад, коли моя знайома виїхала з Первомайська ще до війни в Туреччину. У них там зараз своє житло, робота. Але вона щодня плаче за Україною і каже мені: «Коли закінчиться війна, то обов’язково повернуся додому. Мені не треба ані їхнього житла, ані їхньої роботи – лише Україна і моє рідне місто». Бо Україна — це наша Батьківщина. Тут доступно все: і медицина, і якісна їжа, і все. І наше місто, яке я особисто обожнюю: від ям до гарного нашого парку. І дуже хочу, щоб всі поверталися, тому всіх агітую повертатися додому, бо нічого кращого немає за рідну землю та рідний дім. Люблю свій Первомайськ! І вірю, що Україна буде з перемогою!
