Як розпочати власну справу і чи реально утримати усе на плаву в умовах війни? Про це журналісту Гард.City розповів Микола Хапун, винороб із Кропивницького, який робить вино за кахетинською технологією.
Особливістю його виробництва є старовинна грузинська технологія виноробства — кахетинська. Сам Микола вважає себе представником малого бізнесу, але запевняє, що й із невеликими об’ємами виробництва вистачає клопотів і важкої фізичної роботи.
«Я дуже люблю Грузію, поважаю її людей, культуру і кухню»
— Із чого все почалось?
— Років 15 тому я почав, так би мовити, експериментувати зі своїм власним виноградом технічного сорту — тобто, намагався створити щось на кшталт вина. Звісно, що результат, у порівнянні із продукцією досвідчених виноробів, був ніяким. Деякі спроби були й вдалими, виходило досить непогане сухе вино. Але ж на той час я ще не почав вивчати технологію, імпровізував: додавав і цукор, і воду, аби зменшити кислотність, але ж усе це було не те. Поштовхом до вдосконалення і вивчення технології стали дві головні причини: по-перше, я дуже люблю Грузію, поважаю її людей, культуру і кухню. По-друге, якось я був на виставці й дегустації від кропивницьких виноробів і це мене надихнуло, такий напрямок мені сподобався. Оскільки я тоді вже був на пенсії за вислугою років, мені хотілося чимось себе зайняти. Але найголовніше — мені хочеться, аби люди зрозуміли культуру пиття вина, осягнули суть і цілющу значимість натуральних виноградних вин. Хочеться створювати щось натуральне, не те, що продається в пакетах у супермаркетах.
«На усю область я один, хто виготовляє вина саме за кахетинською технологією»
— Як давно ви цим займаєтеся професійно?
— Вже років 5, як я цим загорівся. Спочатку я викопав удома винний льох, потім замовив квеврі — глиняні амфори для вина. Дуже хотів замовити їх саме у Грузії, але це надто дороговартісна справа. Натомість я звернувся до відомих гончарів із селища Опішня, що на Полтавщині. Там мені виготовили 4 якісних квеврі ємністю по 85 літрів.
Квеврі Фото: Гончарне підприємство «Опішнянська кераміка»
— У цих ємностях, що звуться квеврі, вино вистоюється?
— Так, виноград подрібнюється і потім сік разом із мезгою заливаються у квеврі, що закопуються у землю — це забезпечує стабільну температуру, що є дуже важливим для вина. Потім вже додаються культурні дріжджі. Я не використовую дикі дріжджі, тому що вони нестабільні, незрозуміло, що відбувається із вином — це може зіпсувати усю партію. Тому я одразу вбиваю дикі і додаю культурні дріжджі. І далі воно собі грає. Через певний час я його запаковую, до весни.
На усю область я один-єдиний, хто виготовляє вина саме за кахетинською технологією. Тож хочеться розвивати це у наших краях. Хоча Кіровоградська область не виноградарська і не виноробна — у нас не той грунт.
«Раніше зять допомагав із виготовленням, але зараз він на війні»
— Де ви берете сировину?
— Раніше я закуповував виноград у Херсонській області, але зараз з відомих причин це неможливо, дуже багато виноградників просто винищено, заміновано. Тож минулі рази брав сировину у Одеській області.
— А що робите із власним виноградом?
— Мій домашній виноград не годиться для хороших вин. Саджати виноградник — дуже складний і витратний процес, поки що не маю стільки часу, коштів і сил на це. Нині мені вистачає й того об’єму, який я виробляю за сезон — це 800 літрів. Розширення виробництва можливе, але згодом.
— Вам хтось допомагає у цій справі?
— Раніше зять допомагав із виготовленням, але зараз він на війні. Тож я абсолютно усе роблю сам. Одному доводиться дуже важко.
— Як держава сприяє малому бізнесу? Наприклад, у наданні дозволів, ліцензій тощо?
— Можу сказати, що зараз вирішувати ці питання стало значно простіше, аніж тоді, коли я тільки починав.
— Розкажіть саме про вашу продукцію: назву винарні, сорти вина.
— Моя винарня називається Yusovinita – назва складена із перших літер імен усіх дівчат моєї родини: Юлія — старша донька, Софія — внучка, Вікторія — молодша донька, Тетяна — моя дружина. Згодом планую зареєструвати власну торгову марку. Що стосується сортів: минулий рік був у мене досить вдалим, я виготовив вино із білих сортів. Це Мускат Оттонель, Ркацителі, Шардоне, Розе Бленд. Ну, і червоні — це класика: Шираз, Мерло, Каберне Совіньйон. Також Сапераві — дуже гарний, насичений сорт, із якого робиться славнозвісне вино Кіндзмараулі, і також із червоних у мене є Піно-нуар.
Микола Хапун із родиноюФото: із особистого архіву Миколи Хапуна
— А яке вино ваше улюблене?
— На сьогодні дуже вдалим у мене вийшло вино Сапераві і також дуже сподобалось Шардоне — французька класика, дуже приємне на смак вино. Люди також високо оцінили ці вина, тож я задоволений.
— Певно, на початку вашими дегустаторами були родичі, знайомі, так?
— Так і було.
«Якщо почали свою справу, не кидайте, не зупиняйтесь»
— Ви берете участь у якихось виставках вин?
— Так. Незабаром моє вино буде виставлятися на одному із винних заходів у Києві. Туди відправляють свої вина майстри з усієї України. Я також відправив туди свої Шардоне і Мускат Оттонель. Також відправив на дегустацію свою чачу. Не знаю, чи поїду туди, побачимо. Там буде багато професійних дегустаторів, тож раптом що, вони точно справляться й без мене. Звісно, цікаво, чи оцінять професіонали моє вино.
— Коли ви починали, чи думали, що зайдете так далеко?
— Ну, в планах було таке. Звісно, що й певна конкуренція присутня. У той час, коли я цим зайнявся, інформації було мінімум, довелось багато чого читати, дивитись, радитись із досвідченими виноробами. Фахівців, які працюють саме із квеврі, було дуже мало. Один із квеврістів, з яким я консультувався — чоловік із Київської області, нині на війні, давно не виходив на зв’язок, не відповідає, тож я, на жаль, не знаю, як склалося його життя. Нині тримаю зв’язок з квеврістом зі Львівщини. Також вийшов на майстра із Грузії — він мені розповідає про нюанси роботи із квеврі.
— Ваша справа нині — це більше не про гроші, а для душі?
— Більше, мабуть, так — для душі. Звісно, що й фінансова сторона дуже важлива. Аби розвиватися, потрібно вкладати кошти і вдосконалювати виробництво. А ще, до речі, на сьогодні моя винарня є в каталозі виробників продовольчих товарів у Кіровоградській області.
— Що б ви порадили тим, хто тільки-но планує розпочати щось подібне?
— Якщо почали свою справу, не кидайте, не зупиняйтесь. Спочатку буде чимало помилок, але завжди можна навчитися. Багато читайте про те, чим будете займатися, спілкуйтеся із тими, хто вже цим займається. І, звісно, половина успіху — це досвід, набутий шляхом проб і помилок.
Матеріал не носить рекламного характеру, однак ми все одно змушені повідомити 👇
