На календарі ще лютий, та є місцини, де вже справжня весна. Небо і вода сині, хмари та птахи білі, а лишайники на скелях та перші рослини яскраво-зелені. Гайда в Бузький Гард у мандрівку одного дня: гортайте фотоальбом від Гард.City.
Якщо вирушити на пошуки весни
Днина видалася чудова, майже весняна: тепло, сонечко пригріває, синє небо і синя вода, білі хмарки та біла піна на річкових хвилях.
Асфальтові дороги вже майже просохли після снігів та дощів, а от грунти ще ні: подекуди треба гарно обирати шлях, щоб не місити болото. Але того, хто вирушив на пошуки весни, це не зупинить.
Дороги ще не скрізь просохли
Десь тут, при березі, дрімає під незмовчний шум бузької води старий млин Василя Корбе.
Ріка вирує серед брояків, і цей споконвічний шум заглушає сирену повітряної тривоги, що долинає здалини.
Мимохіть згадуються вірші українського поета: «Глибшає далеч. Річка синіє. Річка синіє, зітхає, сміється...»
Кам'яні мури старого млина вкрилися казковим смарагдовим мохом.
Довкола багато зелені різних відтінків, незважаючи на те, що начебто іще зима.
Трошки зусиль та спритності, і можна поглянути на ці пороги згори, зі скелі, де на гранітах ростуть вічнозелені лишайники та колишуться на вітрі засохлі китиці торішньої трави.
Торішня шипшина та глід додають у пейзаж трошки яскравих барв.
Шипшина
Неподалік млина гріється на осонні старий панський сад, де колись пан Корбе гуляв та спускався кам'яними сходами.
Якщо поблукати серед величезних задумливих каменів, можна побачити мальовничі озерця. Улітку тут сухо, а зараз зібралася снігова та дощова вода.
Подальша мандрівка уздовж берега все більше дивує та радує. Бачу між дерев щось велике, біле, яке полетіло над річкою. Полетіло і сіло на дерево десь на острові. Але ж не може це бути лебідь, вони не сидять на деревах. Обережно рухаюсь далі, і тут таки бачу лебедя попід берегом. Обережно підходжу ближче, щоб сфотографувати, а тут це велике, біле вилітає чи не просто перед очима. Встигаю дістати телефон і зняти, як воно летить і знов сідає десь на дерево. Це велика біла чапля.
А онде біля очеретів ще лебеді, молоді, пір'я в них ще не повністю біле, а брунатне. Фотографую і швидше йду, щоб не лякати птахів.
Вражень багато, поїздка вдалася. Але ж те, за чим я сюди їхала, ще не знайдене. Вирішую піти іншою дорогою, поволі кочу велосипед трав'янистим схилом нагору. І тут бачу його.
Шафран сітчастий
Один. Перший. Первоцвіт, який і хотіла побачити не на фото, а на власні очі. Який він файний! Тож пофотографувала для вас з усіх боків.
А далі чекав ще один сюрприз: теж один, перший, малесенький і пухнастий сон.
Сон
Час дякувати Бузькому Гарду за ці файні знахідки та повертати додому.
У Бузькому Гарді
Якщо довго і наполегливо шукати, то неодмінно знайдеш, кажуть первоцвіти. Звісно, хотілося б ще знайти і сині, як небо, квіти, які теж ростуть десь у Бузькому Гарді. Але завжди потрібно залишати щось для наступного разу.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
