З початку повномасштабного вторгнення багато підприємців змушені були закрити свій бізнес. Хтось фізично його втратив. Проте є й ті, кому не лише вдалось витримати всі негаразди, але й відкрити нові заклади вже під час війни. Це історія первомайчанки Любові Черновол — власниці кафе Family Time та «Смачно тут».
«Я абсолютно не розуміла, що робити і наскільки це все серйозно»
Фото: з архіву Любові Черновол
— Розкажіть про своє 24 лютого.
— Цей день був досить епічним. Вранці ми прокинулись і в новинах прочитали про початок повномасштабного вторгнення. Увесь день був розписаний, дуже багато броней, тож, попри хвилювання, ми почали обдзвонювати клієнтів й всі підтвердили, що плани в силі.
Події розвивались швидко, надходили повідомлення про прильоти в Умані, поруч із нами. Люди почали телефонувати й один за одним відміняли броні на 24 й 25 лютого. Прийшло усвідомлення, що це повномасштабне вторгнення й шляху назад немає, а, значить, працювати ми не можемо.
Разом із командою ми вирішили допомагати тим, хто приїздив у готель (готель «Еріх Шюле» — ред.) зі вже окупованих територій (чи таких, які якраз окуповували). Всі ці люди хотіли їсти, перебути цей час. Ми їх годували. Пізніше почали збирати допомогу на військо.
1 березня з'явилось повідомлення про те, що росіяни дійшли до Вознесенська і я вирішила вивезти дітей з міста. Мені було дуже страшно.
— Як ви реагували на інформацію щодо можливого вторгнення до 24 лютого? Чи готували план «Б» для бізнесу?
— Насправді, ні. Не було навіть думки про те, що можливо доведеться припинити діяльність кафе. Гадала, що ми зможемо працювати за будь-яких обставин.
— Які проблеми постали одразу після вторгнення? Як вдалось їх вирішити?
— По-перше, персонал — велику частину ми втратили: хтось виїхав з країни, переїхав до рідних в село. Почали шукати нових людей, а це виявилось досить складно. На той час ми влаштували багато переселенців, але вони були сьогодні тут, завтра їхали геть із міста.
По-друге, повітряні тривоги. Вийшов наказ про обов'язкове закриття закладів під час повітряної тривоги. Мій персонал категорично відмовлявся спускатись в укриття. Хоч ми його й маємо, там все облаштовано, постійно перевіряємо наявність води, продуктів.
Взагалі кафе досить складно ось так раптово закрити: працює техніка, плити, готуються якісь страви. Та й відвідувачі не були готові спускатись до підвалу.
Був такий момент: надійшло повідомлення, що щось летить в напрямку нашого міста. Відвідувачі сиділи на літньому майданчику й вийшов міський голова запитати, чому вони не спускаються в укриття. А клієнти не пішли.
По-третє, виникла проблема з постачанням продуктів. Кордони були закриті й велика частина продукції, яку ми закупаємо, просто не завозилась. Нам ніде було брати інгредієнти, тому якийсь час ми готували з того, що було. Десь через місяці три все почало налагоджуватись з постачанням, але виникла нова проблема — зросли ціни на продукти. Меню ж залишалось з довоєнними цінами. Працювали коли в мінус, коли в нуль.
З квітня Family Time почало працювати
— Розкажіть про своє рішення відновити роботу кафе.
— Місяць я знаходилась в Польщі й не розглядала варіант відкрити кафе. Хоча персонал частково продовжував виходити на роботу. Тут, в готелі, залишались люди, і дівчата з кухні виходили, готували з тих продуктів, які ще залишились після закриття. Виходили тому, що просто не могли всидіти вдома.
Мені було так боляче, вони щодня телефонували, а я навіть слухавку не могла підняти, так було боляче. Люди настільки хочуть працювати, а я не можу дати їм цю можливість, тому що на той момент — місто пусте, людей немає, я в іншій країні.
Минув місяць і вже чоловік почав пропонувати відкрити Family Time: «Люди виходять на вулиці, починають працювати, давай відкриватись». Я ще вагалась, не розуміла, як це організувати на відстані. Тим паче, що в Польщі я вже знайшла роботу, почала потихеньку облаштовувати життя. А чоловік телефонував щодня — давай відкриватись, давай. Добре, кажу, давай будемо пробувати, але поки віддалено.
Перше свято після відкриттяФото: з архіву Любові Черновол
Ми відкрили кафе і від самого початку почали приходити люди. Звісно, не масово, проте клієнти були. Я вирішила, що потрібно організувати якийсь формальний мінісадочок для діток жінок, які хочуть вийти на роботу, але не мають з ким залишити дитину. Адже державні садочки не працювали. Написала оголошення в інстаграмі. Няні залишались з дітьми, грались з ними, годували. Проте я отримала море негативу — а чи є у вас медсестра, чи навчений персонал, що робити в разі обстрілу. Хоча бомбосховище у нас, але, звісно, медсестри немає. Тож я попросила просто зважити все, і якщо хтось боїться (я розумію, це цілком нормально) не приводити дитину. Багатьом жінкам на той момент це дало можливість працювати.
За тиждень я мала вийти на роботу в Польщі і не могла себе пересилити: в мене в Україні є свій бізнес, команда, яка готова працювати, люди вірять в мене, а я буду незрозуміло чим займатись. Я повернулась й ми почали працювати.
Відкриття «Смачно тут»
— Розкажіть про виникнення ідеї відкрити заклад швидкого харчування під час війни: як з'явилась, сумніви, страх та сміливість?
— Після повернення з Польщі в мене пропали якісь страхи. Якщо до цього я просто не могла уявити, як це: закрити Family. Це був чи не найбільший мій страх. А під час війни я зрозуміла, що кафе в якийсь момент може просто не стати (мова навіть не про те, що доведеться закрити) і змирилась з цим. Я перестала асоціювати себе з закладом. Внутрішній ось цей блок я переборола.
Після відкриття Family був великий попит саме на комплексні обіди, бюджетне харчування. У нас були комплексні обіди, але все це перетворилось на хаос: люди приходили на обід, а тут міг бути чийсь день народження. Вони просто підбігали до стола з іменинником: «А можна я тут швиденько пообідаю?»
Плюс змістився час — через комендантську годину дні народження почали замовляти на більш ранній час. Зазвичай ми до обіду готували комплексні, віддавали їх і далі працювали просто по меню. Тепер все змістилось і стало досить важко все це відпрацьовувати. Тож я вирішила відкрити інший заклад, де люди мали б змогу бюджетно харчуватись. Окрім вирішення вище перерахованих питань, ми ще й створили низку робочих місць, про нестачу яких мені казали всі.
Касирка та адміністраторка кафе «Смачно тут»Фото: з архіву Любов Черновол
— Як на цю ідею відреагували близькі, відмовляли?
— Чоловік завжди підтримує мої ідеї й допомагає з їх втіленням. А батьки напевно вже звикли до того, що я не питаю. Якщо вже вирішила — роблю. Звісно, вони попереджали, що це може бути складно. Але ніхто не намагався відмовити, бо розуміли, що я все одно зроблю. Ба більше, більшість дізналась про все тоді, коли й мої підписники — з інстаграму, тож ніхто не встиг вплинути на мою думку.
— Чи відрізняється відкриття кафе у мирний час і під час війни? Чим саме?
— Складно порівняти, оскільки Family ми теж відкрили у непростий час — за тиждень до першого локдауну. Для мене, напевно, відкриття Family було складнішим, ніж відкриття «Смачно тут». Ми відкрились, за тиждень закрились, і два місяці заклад просто не працював. Це був шок, адже ми мали й далі сплачувати оренду, податки, зарплату, а заклад просто стоїть.
«Смачно тут» ми відкривали в той момент, коли життя продовжувалось, незважаючи на те, що війна, тривоги. Мені здається, що зі «Смачно» було легше. Можливо, це ще й досвід. Та й з людьми було легше, починаючи від орендодавця і закінчуючи персоналом. Легші люди приходили — працювати, значить працювати.
Відкриття «Смачно тут»Фото: з архіву Любові Черновол
— Розкажіть про свій досвід. Як вдалось зібрати нову команду?
— Це було нелегко, але я дослухалась до своєї інтуіції й не брала кваліфікований персонал. Ми просто брали на роботу людину, яка хотіла працювати, й всьому навчали. На той момент великих проблем не було, люди були готові працювати.
— Розкажіть про своє рішення проводити консультації для підприємців з набору персоналу.
— Коли ми відкрились, була серйозна плинність кадрів: одні приходили, інші йшли і так постійно. Я почала шукати причину, чому так, що я роблю не так. Купувала різні курси, в яких шукала відповідь на це запитання. В якийсь момент зрозуміла, що я намагаюсь когось пожаліти, врятувати (хоча й бачила, що людина не підходить для цієї роботи). Я зрозуміла: якщо ти відразу береш людину не за параметрами, отримуєш такий результат.
Окрім цього, я не розуміла, як нараховувати заробітну плату так, щоб вона і мотивувала людей працювати, і щоб я дохід мала. Як зробити так, щоб люди не просто відпрацьовували до вечора (бо спершу так і було). Згодом змогла вивести собі і заробітну плату, і як стажувати, і як приймати на роботу.
Коли ж спілкувалась з іншими підприємцями, почула, що у всіх схожі проблеми й вони просто почали запитувати моєї поради. Ідеї як такої й не було, просто люди почали звертатись.
— Що мотивує вас продовжувати працювати?
— Перше — моя відповідальність. Якщо я вже щось зробила, воно має добре працювати. Друге —приклад своїм дітям, як не зупинятись на півшляху. Це два основних мотивуючих моменти.
— Чи є нові ідеї/плани, про які ще не розповідаєте?
— Всі ідеї, які навіть є, розсіяні, бо немає бачення завтрашнього дня. Я розумію, що одне діло, коли в тебе є підтримка. Інша справа жити у час війни, коли все може раптово змінитись — чоловіка можуть забрати до війська, ситуація на фронті загостритись і тобі знадобляться усі сили, щоб витягнути все те, що вже є. Тому на сьогодні всі ідеї поки що в голові. Хочеться втримати те, що є.
Є одна ідея, до якої періодично повертаюсь поки лише в думках — школа, чи садочок, центр для дітей. Він не стільки про заробіток, скільки про користь для людей. Проте для відкриття такого закладу потрібна підтримка від держави та власний капітал, а державі зараз не до цього. З іншого боку, зараз є багато грантів, якими можна скористатись. Тож декілька разів я вже замислювалась над відкриттям, але чоловік мене «заземляв».
Фото: з архіву Любові Черновол
Бізнес у Первомайську
— На вашу думку, чи отримує підприємець у нашому місті достатню підтримку від влади?
— З одного боку, коли ми відкрили Family і почався локдаун, було досить важко, бо ми не розуміли, що нам робити, як працювати, не було чіткого роз'яснення та вказівок. З іншого боку, мені здається, що якщо звертатись, то влада повертається до тебе й допомагає.
Наприклад, коли перевіряли санітарні норми під час карантину, нам вказали на помилки. Ми просто не знали, як має бути. Проте почали розпитувати інспектора і нам все пояснили, запропонували звертатись, якщо будуть питання.
— Які є плюси/мінуси/нюанси відкриття і ведення бізнесу саме у Первомайську?
— Складно сказати, бо в іншому місті я не відкривалась. Але у нас маленьке місто, і що б не трапилось, досить просто знайти потрібну людину для вирішення питань. Я можу просто в інстаграм написати і досить швидко знаходяться потрібні люди. У великому місті, мені здається, з цим набагато складніше.
— Поради для тих, хто хоче/думає відкрити бізнес у нашому місті.
— Не боятися. Більшість мають тисячу побоювань. Не асоціювати себе з тим, що ти будеш робити. Просто розуміти, що це твоя справа — сьогодні може бути ця, завтра інша. Це те, що мені показала війна. Горіти своєю справою. Не копіювати один одного, зайняти вузьку нішу і в ній ставати кращим. Гроші саме у вузькій ніші. Щоб твоя ідея була потрібна людям.
Навчатися — без знань важко вести бізнес, бухгалтерський облік, податки. Ваш власний досвід коштуватиме вам набагато більше за будь-які курси. Ти купив собі навчання і тобі просто розклали все по поличках. На власному досвіді ти швидко вигораєш, поки дійдеш до того, як треба робити.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
