Тимофій Стругай, винахідник із Первомайська, пропонує використати свої можливості та досвід для допомоги Збройним Силам України. Він також має розробки, які стануть у нагоді у сільському господарстві. Єдине і головне, чого не вистачає — надійного партнера, з яким пан Тимофій зміг би втілити у життя свої проєкти.
З Тимофієм Івановичем ми зустрілися у його цеху. Під час тривалої екскурсії пан Тимофій розповідав про своє минуле, задуми, плани, про людей і загалом про різне, але здебільшого про новаторські розробки.
— Колись тут кипіла робота, — розповідає Тимофій Іванович, — було до тридцяти працівників, стояли найрізноманітніші станки. Нині тут, окрім мене, час від часу з’являються лише декілька людей.
Далі мій співрозмовник розповідає, як обслуговував, а з часом працював над демонтажем шахтно-пускових установок на ракетних точках, як брав участь у ліквідації екологічного лиха у селах Чаусове та Болеславчику. Пан Тимофій пояснив, що спочатку хотів би більше розказати про себе — мовляв, для більшого розуміння теми, яка стане головною у нашій розмові, але дещо пізніше. Неквапливо крокуючи бетонною підлогою, ми зупинилися посеред цеху.
Воскотопка, зібрана за проєктом Тимофія Стругая
Тимофій Стругай: «З одного зварювального апарату і двох робітників — до виробництва серйозних масштабів»
— А що ви тут виготовляли? — запитую.
— А що тільки хочеш: котли, сушарки, решітки й огорожі. Також тут була чимала кузня з п’ятьма ковалями. Багато чого виготовляли.
— Як давно ви тут працюєте?
— Я заснував свій кооператив у 1989 році. З одного зварювального апарату і двох робітників я розвився до виробництва серйозних масштабів. Це місце я взяв в оренду в 1995 році. Тоді тут ще нічого не було, одні лише фундаменти і тонни сміття. Потім тут вже був мною побудований цех та побутове приміщення. Нині ж усе це вже знаходиться у моїй власності. Ми до теми цього цеху ще обов’язково повернемось, це буде головною темою.
— У 2002 році, — продовжує Тимофій Іванович, — мені запропонував співпрацю один чоловік зі Сполучених Штатів. Його зацікавило наше підприємство й він запропонував стати інвестором та партнером. Мене така співпраця також влаштовувала — погодився. Ми провели реорганізацію підприємства й стали партнерами. Щоправда, довго попрацювати у нас не вийшло. Мій новий іноземний партнер дуже швидко розчарувався у тому, що державні органи ніяк не сприяли розвитку таких підприємств, як наше, не цікавились корисними розробками і тому подібне. А після того, як за нашу роботу деякі підприємства довго не вертали кошти, він зневірився й відмовився продовжувати справу. Один із випадків, про які я кажу: якось наша організація займалась ремонтом опалення у лікарні і по завершенню ремонту ми дуже довго чекали грошей за виконані роботи. Це, мабуть, і стало одним з останніх і заключних неприємних вражень мого колеги.
У цеху. Зовнішній вигляд підприємства ми не показуємо з питань безпеки
— А перспективи були реальні?
— Звісно. Перспективи були просто неймовірні. У нас був чималий ресурс, до того ж найдешевший — за мірками Європи чи США. Однією з наших ідей було виготовлення пелетів для опалення. Тоді цей задум сподобалась інвесторам, банку, що давав кредит, стояло лише питання в заготівлі сировини. Ідея полягала у тому, щоб ми своїми силами чистили від сухостою та чагарників лісосмуги району, а те, що нарізали — пускали б на сировину для виготовлення пелетів. На жаль, тодішня влада не пішла нам назустріч, їх це абсолютно не зацікавило, ні на яких умовах.
Вид з майданчика оператора крану. Зверху й без того чимале приміщення здається ще більшим
— Чим ви займались, коли американець пішов?
— Ми виготовляли ось такі котли, ходімо, покажу.
Надворі саме зривалась хуртовина і порожнім холодним цехом окрім відлуння наших голосів подекуди носився протяг від поривів вітру. А пан Тимофій між тим почав демонстрацію своїх виробів.
«Усі мої проєкти завжди ґрунтувались на максимальній ефективності та довговічності»
— Ось, наприклад, піролізний котел. Це інновація, — показує пан Тимофій. — Такий котел можна завантажувати дровами на тиждень — буде горіти, до того ж з максимальним ККД. Це твердопаливний побутовий котел. Он там, далі — це теж твердопаливний, але потужніший. Усі мої вироби запатентовані, дотримані усі техумови, проведені відповідні експертизи. Мої котли встановлювались у різних установах та підприємствах. До прикладу, розповім ось що: колись перша школа для обігріву використовувала до 220 тонн вугілля за опалювальний сезон. Коли ж я встановив їм мій потужний котел, витрати вугілля зменшились на 50%. Щоправда, на це вплинув не лише котел, а й те, що я модифікував їхню систему опалення. Усі мої проєкти завжди ґрунтувались на максимальній ефективності та довговічності.
Зерносушарка, спроєктована Тимофієм Стругаєм, здатна осушувати зерно майже на 100%
Ознайомивши мене з частиною своїх виробів, Тимофій Іванович веде до головного експонату його цеху — величезного агрегату, що завмер у затінках боксу. Тимофій Іванович увімкнув у боксі світло і продовжив:
— Кондуктивно-конвективна зерносушарка. Це також повністю моя унікальна розробка, аналогів якій немає ніде у світі.
Розповідає пан Стругай, ведучи мене навколо свого творіння:
— Вона сама подає зерно на свої ворошники, а ще оснащена унікальною системою вентиляції і сушки. На відміну від сучасних сушарок, які не можуть забезпечити достатньої мінімізації відсотку вологи після циклу, моя установка здатна осушувати зерно майже на сто відсотків — це завдяки спеціальним вентиляторам великого тиску і особливій конфігурації сушарки. Також тут передбачене встановлення комп’ютерного керування і є декілька режимів роботи, один із яких — режим транспортування. Через брак коштів цей проєкт зупинився, не маю таких грошей, щоб завершити цю сушарку. Вона склала б гідну конкуренцію сучасним установкам і стала б у нагоді в сільськогосподарській галузі, тим паче у такі скрутні часи. Адже якісно висушене зерно — запорука тривалого зберігання його запасів.
— Скільки потрібно коштів, аби завершити проєкт?
— Близько мільйона гривень. Це дуже корисна машина. Було б добре, якби для реалізації моїх проєктів підключився якийсь партнер — інвестор. Сам я не потягну такі витрати, а процес став. Прикро, що мої розробки стоять незавершені тут, замість того, щоб приносити людям користь.
Тимофій Стругай вірить, що Перемога обов'язково настане, і дуже прагне наближати її не лише донатами
«Пропоную свій цех як місце для ремонту військової техніки»
— А що зараз виробляється в цьому цеху?
— А ось тут, Олександре, ми з вами підходимо до найголовнішого. Нині тут не виготовляється нічого, проте цей об’єкт має дуже вигідне географічне, а відтак і логістичне розташування — поряд є залізниця, а цех має спеціальні залізничні рампи. Колись під’їзд до цього корпусу був під самісінькі ворота до боксу — можна було розвантажувати й завантажувати вагони прямо з цеху. Так і було, коли тут вирувала робота. Потім гілку до цього цеху повністю демонтували. До чого це я усе: я пропоную свій цех як місце для ремонту військової техніки. Знову ж таки, найголовніша його перевага — розміри, під’їзд із залізниці і те, що тут є необхідні крани і я, з величезним досвідом і безмежним бажанням допомогти нашому війську. Тут же ж усе є. Просто потрібно за це взятися. Я писав листи до Міністерства оборони й на обласну адміністрацію. На жаль, з Міноборони взагалі не відповіли, а з області мені надіслали типову відписку. Я не розумію, чому все так.
— Маю таке перспективне місце, готовий ним поділитися і бути корисним країні, але не можу, — продовжує пан Тимофій. — Це міг би бути величезний і корисний вклад. І я хочу зробити цей внесок у нашу Перемогу. Ми з дружиною постійно донатимо і усіляко намагаємось допомогти війську. Але ж тут інша справа — тут масштаб який може бути і результат! Невже дешевше гнати техніку на ремонт аж до Європи замість того, щоб везти її сюди?
— Ще я маю ідею інноваційного літального апарата, який був би корисним для фронту, — ділиться задумами Тимофій Іванович. — Готові майже усі розрахунки і креслення. Тут, знову ж таки, потрібне чиєсь матеріальне сприяння, аби втілити цей проєкт в життя чи розробити хоча б прототип. Багато розповідати про це поки що не буду, щоб ніхто не вкрав і не зіпсував ідею. Бо вже бували випадки: прийдуть: «Івановичу, а розрахуй нам оте, а підкажи ось тут», а потім видавали це все за свої досягнення. — Не знаю, Сашко, чи допоможе ваш матеріал зрушити цю справу, але сподіваюсь, що це бодай маленький шанс привернути увагу тих, хто зможе якось посприяти, — говорить Тимофій Стругай. — А я хоч і не молодий, але у свої 75 років знайшов би сили, аби також тут щось робити — аби тільки усе вийшло.
Нашу розмову ми продовжили вже вдома у Тимофія Івановича, разом із дружиною Валентиною вони люб'язно запросили мене на вечерю. За столом пан Тимофій розповідав про альтернативні види опалення і показав свою розробку —незвичайну систему, яка обігріває їхній будинок. А ще Тимофій Стругай із захватом розповідав про свою унікальну пасіку, яка, до речі, варта окремого матеріалу. Отакі люди живуть у нашому місті: завзяті, сміливі, винахідливі, а головне — вони щиро вірять у Перемогу і готові працювати до останнього, аби хоча б трішки її наблизити.
- Підписуйтесь на нас у Telegram: канал Гард.City або Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook.
- А ще ми є у Instagram.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
