До великої та знаменної для Первомайська події залишається менше двох тижнів. Фестиваль Миколи Вінграновського, який має на меті стати щорічною подією для міста, обіцяє бути масштабним та потужним. Про темпи підготовки та неймовірних людей, які підтримують організаторів, Гард.City поспілкувався з Олександром Висоцьким та Катериною Баранюк.
Із організаторами фестивалю зустрічаємось у залі Первомайського краєзнавчого музею, спілкуємось на тлі картин іншого талановитого земляка, художника Андрія Антонюка.
Головне, що фестиваль відбудеться
— Який стан справ наразі із підготовкою фестивалю? Які є перепони чи навпаки?
Олександр Висоцький: «Найцікавіше те, що фестиваль відбудеться! Бо військовий час, і багато невідомих у нашому рівнянні. Ми багато чого не знаємо наперед. Але ми точно знаємо, що Вінграновський нас всіх об'єднує. Бо нам багато хто допомагає. Це і музей, де ми нині знаходимось, велика моральна та організаційна підтримка. Це і арт-хаб «Вінграновський», і особисто Аркадій Корнацький. Багато нам допомагає міська влада, а точніше, управління культури на чолі з Наталією Олішевською. Словом, попри всі буремні часи, ми всі об'єднані під однією парасолькою, ім'я якої Вінграновський. І хай ми всі різні дуже, але ми всі під одним фактором об'єднані. Це дуже класна новина. Бо нам всі кажуть: «Так», і наше місто в гарному сенсі ризикує отримати гарний щорічний фестиваль».
— Що наступне на черзі? Адже фестиваль обіцяє бути масштабним. Чи можете привідкрити завісу, на кого чекати містянам?
— Ми стоїмо за пів кроку до опублікування програми фестивалю. Бо часто і ледь не щодня мусимо коригувати багато що: хто приїде, хто не приїде. Але мине не більше тижня, перш ніж всі побачать, з чим же ми виходимо, маючи на увазі фестиваль Вінграновського. Які це будуть імена і які це будуть активності. Поки ми тримаємо інтригу, і це правильно. Але точно буде багато мистецтва у різних формах, проявах. Ось, приміром, навіть образотворче мистецтво, хоч і не був Вінграновський художником, але ми не уявляємо фестиваль без художників. Без картин Антонюка, і без сучасників, на чолі, зокрема, із Катериною Баранюк.
Не про кожного поета чи письменника можна зібрати фестиваль
— Яким саме чином має втілитися ідея масштабності фестивалю?
— Взагалі маємо розуміти, що фестиваль — це не якась одна подія чи активність. Це цілий цикл подій, цілий спектр напрямів. І варто сказати, що не навколо кожного письменника чи митця можна зібрати фестиваль. А от Вінграновський є саме такого масштабу величиною, яка варта фестивалю. Бо він і актор, і режисер, і громадський діяч, президент ПЕН-клубу, він людина дуже багатогранна. Він подібний до Шевченка. Ми можемо багато чого бачити, і багато про що говорити в контексті Вінграновського, бо він дійсно є продовженням Шевченка. Ось він сам про себе пише: «Я син зорі, що з Кобзаря росте». В нього є рядки: «Я люблю тебе степом, Дніпром і Тарасом». Є фільми документальні про поховання Тараса Шевченка, і де Вінграновський веде цілу передачу про це. І свого часу Вінграновський глибоко досліджував Шевченка, він вступав до ВГІКа з віршами Шевченка, він Довженкові читав Шевченка. Тобто він точно є продовжувачем Шевченка.
Він навіть з-поміж шістдесятників особливо стоїть. Бо вони всі решта боролись страждали, хтось сідав у тюрму, когось нищив режим, а Вінграновський зберігав і активну громадянську позицію, і був водночас і потужним поетом-естетом, і дуже сильним митцем-громадянином.
До розмови доєднується Катерина Баранюк:
— Людина настільки проста, легка без пафосу. Попри те, що він отримав визнання ще при житті. Але його легко слухати, його легко сприймати, легко розуміти. І ми коли беремо зараз участь у флешмобі і обираємо вірш, то це завжди щось, що відгукується одразу. Бо сприймається легко.
Катерина Баранюк та її учні на благодіній різдвяній виставці у Первомайському краєзнавчому музеїФото: архів Гард.City
Вінграновський — це не лише про вірші
Олександр Висоцький продовжує:
— Взагалі Вінграновський мав талант, і хист, і потяг не тільки до літератури. А й до кіно, врешті, він, звісно повернувся до літератури. Але й фільми в нього в житті були. І медаль золота в Лос-Анжелесі була, яку він пустив на виготовлення зубних протезів для матері. Ось, до речі, важливо і показово. Що для українця важливо, а що не дуже. Що йому той фестиваль, коли є рідна мама. Вона найголовніша. І це нормально, всі ці правильні цінності, все на правильних місцях. Тому його літературу і його спадщину дітям треба читати, як Біблію. Бо я певен: діти, які виростуть на Вінграновському, поганими людьми не стануть, і культурний розвиток матимуть, і відчувати прекрасне будуть. І це взагалі велике щастя, що ми маємо Вінграновського. Бо якби в нас його не було, нам би довелось його вигадати.
Катерина Баранюк: «І це було в нас лише в планах, ми спілкувалися з Сашком, і подумали, що було би не зле створити пару робіт до фестивалю. І я подумала, що можна дати кілька завдань дітям, і зробити кілька робіт. І я вирішила собі за мету взяти створення портрету-образу. Прочитавши вірш, створити образ. Одна з дівчат навіть створила роботу з рядків віршів. Хоча спершу не розуміла, нащо вона це робить. А потім так зацікавилась, що вже не могла відірватись і вже настільки занурилась в те, що вірші самі собою запам'ятались. І я певна, що вони відгукнуться їй колись. Тим часом нині для нашого фестивалю це буде ще одна з граней, через яку ми подивимось на великого митця слова».
Фестиваль, як перевідкриття Вінграновського
— Чому такий фестиваль потрібен нам саме сьогодні? Чому це «на часі»?
Олександр Висоцький: «Цей фестиваль — це для нас перевідкриття Вінграновського. Бо він взагалі відкритий. Але ми потребуємо його як того, хто творив для нас. Як той, хто створив для нас дуже класну культуру. Бо без нього на півдні України ми будемо, як сироти. Ми прибираємо зараз радянське, яке нам нав'язали силою. І ми повинні, якщо хочемо Україну захистити не на рік чи десять, то в її основі повинні бути правильні цінності і думки. І Вінграновський — ідеальний варіант для цього. Його треба прочитати, розповісти голосами молоді, дітей, сучасників і закарбувати в пам'яті».
Чому нам треба фестиваль саме у час війни? Бо раніше це все було питанням вибору, а нині це питання життя і смерті. Для українців це нині про виживання, про збереження ідентичності. Вінграновський є без перебільшення нашою зброєю.
І перед тим, як ми поставимо в місті пам'ятник Вінграновському з бронзи (а ми зробимо обов'язково, бо це історія ставить перед нами таке завдання), ми маємо поставити пам'ятник Вінграновському в своїй пам'яті, в своїй душі. І розповідати про нього всім і вся. І якщо про нього говоритимуть бодай первомайці, миколаївці, це наша задача мінімум. Якщо навіть не захочуть, ми маємо спонукати про нього говорити. Маємо спонукати. Бо це серйозно, ми тут не бавимося в культуру. Ми дбаємо про національну безпеку. І Вінграновський — це так само наша зброя, як і ракети чи літаки. Великі українці мають стояти поруч. Це справді зброя вільного світу. Тому хай живе фестиваль Миколи Вінграновського, і дякуємо всім людям, які нам в цьому допомагають. А з нами нині всі прекрасні люди Первомайська. І навіть є спонсори вже не лише з нашого міста. І вже тільки по списку спонсорів та партнерів нашого фестивалю ви зрозумієте поіменно, хто така є інтелігенція міста Первомайська. Вона там буде вся.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
