Якби мене зараз запитали про вплив війни на культуру, напевне, найперше, що б відповіла — вона стала поштовхом для вибуху нової української поезії. Творчі особистості стали римувати з неймовірною силою. Олег Каніфольський — один із таких. Днями нам вдалося зустрітися з Олегом Антоновичем і поговорити про його сьогодення.
Олег Каніфольський: «Ми живемо надією на Перемогу»
Його поезія і раніше вирізнялася великою любов’ю до України, а тепер і поготів. Україна в його віршах — ненька-матір, яка «історію світу творила, знала роки лихої війни, та з руїн піднімалася сила і Дніпром знов плили човни». Сьогодні Олегу Антоновичу уже вісімдесят. За плечима величезний досвід медика, викладача, активіста, поета та співака. Це йому належить авторство гімна Первомайська, це він захопливо писав про цвіт первомайських каштанів, про живу воду Синюхи, про рідне місто над Бугом. Я і досі пам’ятаю його прекрасний спів на сцені міського будинку культури в дуеті з Ольгою Поповою. Витончений, толерантний, інтелігентний і дуже талановитий. Сьогодні, він, як і всі, переживає велику трагедію війни. Йому болить Україна. Він ще до початку повномасштабної розумів, що біди не уникнути. Не хотів миритися з тими думками, але вони дошкуляли. І коли все почалося, прийняв це як страшний факт.
«Ми почули про війну з телевізора, — ділиться Олег Антонович. — Куди нам з дружиною було діватися, ми уже немолоді. Тож прийняли рішення залишатися на рідній землі, в рідній будівлі. Ось так зараз вдвох і переживаємо все, що відбувається навколо нас. У дітей своє життя, в онуки теж, а ми живемо надією на Перемогу».
Весь цей час Олег Антонович не припиняє віршувати. Один за одним виходять з-під його пера поезії про рідну Україну, про її синів та доньок. Каже: це у відповідь на російську агресію.
«Лихо — війна в твоїй країні.
Скрута, як наслідок війни.
Рідна земля лежить в руїнах.
Доньок втрачає і синів».
«Чи варта вона, якщо згинув ти, милий.
То скільки ж потрібно синів поховати,
Щоби ворожбу серед людства здолати?»
Подружжя Каніфольських
Писати вірші почав ще з молоду, коли було двадцять
Перший вірш народився з симпатії до дівчини Надії, яка згодом стане його дружиною. І ось уже разом шістдесят п’ять років, як кажуть, душа в душу. Творчість все життя була поруч. Його поезія людяна, вона про почуття, про людей, про суспільство та природу. А зараз все більше про Україну. Має збірку поезій «Україно, ти диво». Написав більше п’ятдесяти пісень, які покладені на музику нашими ж земляками: Ольгою Поповою, Анатолієм Коцубою. Його пісні свого часу виконувало тріо «Мальви», а гімн Первомайська і досі звучить на урочистостях. До речі, щодо перейменування Первомайська каже: треба, щоб назва була на кшталт Славнопіль, а люди тоді будуть славнопільцями. «Історичні назви нехай залишаться за трьома частинами», — розмірковує мій співрозмовник. До всього підходить мудро, зважено, бо ж життєвий досвід має чималий. Ось щодо виховання молоді, то глибоко переконаний, що все починається з родини. Саме сім’я має закладатися основи виховання: тут і про любов до Батьківщини, до рідного краю, і про культуру, і про довкілля, і про ставлення одне до одного.
Ось така у нас відбулася зустріч. Сприяв їй племінник Олега Антоновича – Ігор Каніфольський, за що я йому безмежно вдячна.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
