Через повномасштабне вторгнення росії усі ми змушені долати нові виклики, протистояти певним труднощам. Це складно навіть міцним та витривалим людям, а уявіть, наскільки нелегко у цей час дітям із особливими освітніми потребами та їхнім батькам, котрі і у мирний час щодня долали певні складнощі. Утім, фахівці Первомайського інклюзивно-ресурсного центру у нинішніх реаліях забезпечують діткам та їхнім родинам підтримку та допомогу у розвитку і адаптації в нашому місті. Як працює ІРЦ під час війни, розповіла журналістці директорка Первомайського ІРЦ Людмила Олександрівна Сороковська.
«Багато діток-переселенців успішно адаптувалися у нашій громаді»
— Пані Людмило, розкажіть будь ласка, як працює Центр під час війни. Що змінилося у роботі протягом цього року, які перед вами постали виклики, проблеми, взагалі, як воно було?
— Коли почалася війна, перший місяць у нас було «життя на паузі». Потім почали думати, що нам робити і як працювати далі. Ми розпочали свою роботу спочатку дистанційно, тобто поновили корекційні заняття. Вони проходили в основному онлайн, але не для всіх дітей, звісно, онлайн підходить, бо є маленькі дітки з певними видами порушень; особливо малі дітки, яким 3-4 роки, їм заняття через комп’ютер без живого спілкування не підходить. Тому поступово, коли ми зрозуміли, що наші Збройні Сили відкинули ворога від Вознесенська, тоді вже почали залучати діток, вони стали приходити на консультації.
Сталося суттєве переформатування роботи з батьками, тому що до порушень здоров’я, які мали діти, додалися ще й значні психологічні проблеми. Доводилося відповідати на запитання, які, мабуть уже не стільки стосуються навчання дитини, коли є порушення здоров’я, скільки — що робити, щоб не втратити ті навички, зберегти здоров’я дитини, як мамі «вижити» у тій ситуації.
У той час, коли це все почалося, навчання перестало бути головним. Головним стала безпека. А от в подальшому, із вересня 2022-го та цей рік, знову повернулися до вирішення більш «нормальних», якщо можна так сказати, викликів: коли батьки приділяють увагу тому, щоби дитина зберегла навички, які має. Яким чином розвивати, навчати, — тобто те, чим ми безпосередньо займаємося.
«У нас є можливість знати кожну дитину, спілкуватися»
Із початком війни у нас дуже багато дітей поїхало. Повернулося також багато, але до тих, хто повернувся, додалися дітки із особливими освітніми потребами, які до нас приїхали з окупованих територій або прифронтових. Якщо у нашої категорії дітей були нескладні порушення мовлення, опорно-рухового апарату, але при цьому дитина вміє пересуватися звичним способом, — то, якщо брати ту категорію дітей, які до нас приїхали, — в основному, звернення стосувалися тяжких: або самостійно не пересувається, або має серйозні комунікативні порушення. Коли батьки вирішили свої побутові питання у нашій громаді, знайшли, де жити, що їсти, були забезпечені базові потреби, — виникло питання, що робити з дитиною, як розвивати, куди звертатися по допомогу. Тобто у нас дуже суттєво переформатувався контингент дітей. В основному, це маленькі діти із порушеннями комунікації, діти з порушенням опорно-рухового апарату, які пересуваються на кріслі колісному.
— Цим діткам вдалося адаптуватися у нашій громаді?
— Багатьом вдалося, і досить успішно. Первомайськ — не Київ, не обласний центр. Проте багато хто з батьків із Харкова, з Миколаєва, з Донецької області, з Луганська, — тобто із великих міст, — були задоволені нашими послугами. Чому? Тому що у нас є можливість взнати кожну дитину. Знати, нормально спілкуватись, бачити у повсякденні, робити супровід дійсно близьким. Тож так, багатьом діткам дійсно вдалося адаптуватися тут. Адже наша задача полягає не в тому, щоби повністю відкоригувати якесь порушення, тому що це інколи буває неможливо. Наша місія зводиться до того, щоб підготувати дитину, наприклад, до закладу освіти. Щоби дитина знала, що таке заняття, що є педагог, із котрим можна взаємодіяти, як саме попросити про допомогу. Така, більш підготовлена дитина вже може піти до закладу освіти: до садочка чи до школи. Мовленнєві порушення також можна відкоригувати, щоби дитина йшла до школи і нормально навчалася, стала успішною.
Через війну виник ще один момент, не можу сказати, що він цілком позитивний, але у нас тепер є фахівці корекційної служби у місті. Я знаю, кого можна залучити до проведення корекційних занять, до консультації. Наприклад, у нашому місті не було сурдопедагогів. Нехай люди приїхали тимчасово, але проконсультувати батьків чи наших фахівців з певних питань можуть, ми налагодили таку співпрацю.
— Коли ви повернулися до занять офлайн?
— Ми проводимо не лише заняття, а ще й діагностику: комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини. Її теж не можна провести онлайн. Тому що коли ти не бачиш, як поводиться дитина, коли не відчуваєш, не можеш гнучко реагувати на її настрій, на те, що треба швиденько, наприклад, змінити дидактичні матеріали, бо є така потреба — чи то в плані ускладнення, чи то в плані полегшення. Тому із серпня минулого року ми проводили комплексні оцінки виключно офлайн, у безпосередній присутності батьків і дітей. Звісно, повідомляємо: якщо лунає сигнал тривоги, — тут, у школі, є укриття, і батьки ідуть з дітьми і з нами також в укриття. Торік це було досить-таки часто, тож інколи наша комплексна оцінка проводилася і там, в укритті.
«Брали участь у спільному проєкті Міністерства освіти, ЮНІСЕФ і ГО «Поруч»
— Які маєте потреби на даний момент?
— У фінансовому плані, плані наповнення, на щастя, наразі немає серйозних проблем. Що ми потребуємо як центр? Було б добре розширення, бо діток багато.
Заняття із дітками в Первомайському ІРЦФото: Із особистого архіву Людмили Сороковської
Із грудня минулого року ми брали участь у проєкті «Поруч». Це — спільний проєкт Міністерства освіти, ЮНІСЕФ і громадської організації «Поруч». На меті є забезпечення соціально-психологічної підтримки дітей, молоді, родин під час воєнного стану. Залучають не лише дітей із особливими освітніми потребами, тому що, на мою думку, у нас зараз всі люди мають особливі потреби. Принаймні психологічні.
Наш реабілітолог Анатолій Володимирович, який також є тренером футбольного клубу Victory, я як тренер психологічного напрямку, наші колеги провели низку заходів із дітьми у наших закладах освіти. Напрямів було три: спортивний, психологічний та здоров’язбережувальний. Діти розподілялися на команди та брали участь у квестах. Ми з ними працювали, це було досить вдало, діти отримували подаруночки, навчалися засобам самодопомоги, психологічної самопідтримки, опанували психологічні ігри, які можна і в укритті використовувати, і з батьками — коли, наприклад, вимикали світло. Були також розважальні спортивні заходи. Ще дітки отримали знання щодо збереження здоров’я у плані харчування, гігієни. Завдяки участі у цьому проєкті ЮНІСЕФ та ГО «Поруч» надали нам досить значну дидактично-матеріальну підтримку. Це ігри для дітей, спортивне обладнання, ми його трохи дарували школам, трохи є тут у нас.
— Якими для вас є підсумки року?
— У нас рік не зупиняється. Ми у травні-червні завершили власне діагностики, але не завершуємо консультування з батьками, прийом документів, тому що вже у липні до нас знов прийдуть діти на комплексну діагностику. Зібрала попередню інформацію про інклюзивне навчання, хто планує навчатися в інклюзивних групах в садочках та інклюзивних класах у школах. Нам треба заздалегідь з’ясувати, який буде контингент дітей, які фахівці будуть потрібні, які школи і садочки треба готувати, з якими батьками, педагогами проводити підготовчу, методичну роботу.
Колектив Первомайського ІРЦФото: Із особистого архіву Людмили Сороковської
А поки центр чекає на діток, зараз тут тихо та майже порожньо. Проте цей простір сповнений позитивом: світлом, яскравими барвами. Скрізь дитячі малюнки, іграшки, розвивальні матеріали. Відчувається, що дітей чекають і люблять. Пані Людмила впевнена, що діток із особливими потребами потрібно не «жаліти», а ставитися до них, як до самобутніх особистостей. Діти як діти. Що означає «не такі»? Ми всі — трошки «не такі». І це дійсно так, адже кожен із нас має свої особливі риси зовнішності, характеру, поведінки. І кожен має свій хист до чогось, кожен може зробити світ кращим. Авторці показують дитячі роботи, фотографії діток, розповідають історії успіху. У місті є чимало прикладів успішної інклюзії, стверджує пані Людмила. Діти малюють, танцюють, співають, успішно навчаються. Але хотілося б, щоби після навчання такі діти мали більше можливостей, зокрема, у працевлаштуванні. Після успішного завершення 10-11 класів інклюзивного навчання дитині важливо навчатися далі, щоби в майбутньому знайти роботу. Такі люди, хоча інколи й потребують супроводу, проте вміють і можуть працювати. Тож є така потреба: забезпечити дітям можливість і надалі успішно адаптуватися до суспільства.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
