Добігає кінця навчальний рік. Було всього — і важкого, і веселого, і приємного, і не дуже. Однак сьогодні не будемо про сумне, а ось що: авторка розпитала знайомих педагогів про те, що кумедного з ними та їхніми учнями траплялося у школі.
Після довгих роздумів у цій збірці шкільних бувальщин авторка вирішила не вказувати прізвищ, а імена змінювати, щоб не бентежити тих, хто поділився своїми пригодами. Хіба що ви, шановні первомайці, впізнаєте себе.
На столі Олегівна
«На столі Олегівна» — довгенько так називав вчительку 6-річка із Первомайська. Маленькому учню ніяк не вдавалося вимовити красиве ім'я пані вчительки — Анастасія Олегівна.
Не викидай!
Одна пані вчителька завжди одягалася зі смаком. А якось прийшла до школи у такій чудовій сукні, що її маленька учениця підійшла з проханням:
— Як це ваше плаття стане старе і ви не схочете його носити, не викидайте, а віддайте мені, я пошию з нього сукенки лялькам.
Класика жанру
— Робота в школі — це серйозно. Вона з нами завжди, — ділиться пані вчителька. — Було таке: дрімаю на дивані у вихідний, заходить чоловік, а я йому суворим голосом: «Закрий двері і не забудь поставити кому перед а!»
А моя колега заходить до маршрутки і голосно так вітається: «Добрий день, діти!»
Голодні 90-ті та горішки зі згущенкою
Історія не стільки весела, скільки прикметна. Втім, пані, яка розповіла її, тепер уже регоче з пережитого. Вчителі, які працювали у 90-х роках минулого століття, пам'ятають, як затримували зарплатню. Крім того, коли гроші все ж потрапляли до рук педагога, інфляція з'їдала їхню вартість.
— Не сказати, що ми голодували, але чогось смачненького не бачили місяцями. Стоїмо ми з колегою у коридорі школи, перерва. Стоїмо просто біля рукомийників та шкільного смітничка. Підходить до нас учениця: «Мама напекла і сказала, щоб я вас обов'язково пригостила!» — і протягує нам пакуночок дуже смачного домашнього печива, горішків зі згущенкою. Тоді ще поліетиленові пакети були розкішшю, тож горішки були дбайливо запаковані у чистий папір, конусом складений, на нього у нас кажуть: кульок. Як та дитина давала ті горішки, як я брала — але посипалися вони у нас всі на підлогу. А тут дзвінок на урок. Говорю учениці: «Дуже шкода, але все одно передай мамі подяку. Біжи на урок». Діти розбіглися по класам, а ми з колегою перезирнулися, зібрали ті горішки, обтрусили, як могли, і добряче ними поласували. Сміх і гріх.
Корисна наука
— Це було кілька років тому. На 1 вересня у 1-му класі перший урок, — згадує пані вчителька. — Святкова атмосфера, присутні батьки. Вчителька: «Дітки, ось ви прийшли до школи, будете вчити літери, цифри. А навіщо вчити літери і цифри? Хто скаже?» Діти завмерли на секундочку, одна рука підіймається, хлоп'ятко: «Я хочу сказати!» — «Добре, кажи!» Він встає і на увесь клас, перед усіма батьками, голосно: «Я знаю, для чого треба вчити букви і цифри. Щоб можна було в сільському магазині в борг записати».
Фото: @freepik
«Я не тільки красивий!»
— На День вишиванки був такий випадок, — сміється пані вчителька у слухавку, згадуючи історію. — Вже закінчився урок. Першокласник, такий малесенький хлопчина, виносить свій малюнок до дошки, бо ми робимо колаж з дитячих малюнків. Я йому й кажу: «Який ти сьогодні гарний! У вишиванці!» А він мені каже: «Я не тільки красивий, я ще вмію й гроші збирати, у мене гроші є». А потім продовжує: «Тільки вони чомусь сильно швидко тратяться».
Був жених, та весь вийшов
Перший клас, вчителька вивчає особливості поведінки школяриків. Одному хлопчику сподобалася дівчинка, він і каже: «Буду женитися на ній!»
У другому класі він же каже вчительці: «Я передумав, не буду женитися на цій, а буду женитися на отій!» (звісно, називає на ім'я, але ж ми з вами записуємо історії без імен — авт.)
У третьому класі наш герой каже: «А знаєте, що я подумав? Не буду я женитися, поживу я для себе!»
— То зараз він уже у середній школі, поки живе для себе, не женився, — сміється пані вчителька.
Не знаєш і не треба!
— Тільки-тільки починала я свою трудову діяльність, — розповідає пані педагог, у якої наразі вже солідний досвід. — Був останній рік, коли набирали семирічок у перші класи. Вже кінець навчального року. Колектив був величезний у мене: на 30 учнів 26 хлопчиків. Заходжу в клас, один хлопчик каже: «А мені Іванко палець середній показав!» А я, чесно, не знала, що воно означає. 19 років мені тоді було. Давай допитуватись: «Іванку, ти показав Сергійку середній палець? А як ти його показав? Покажи й мені». Він так боязно, але показує. Я кажу: «А що це означає?» Вони на мене дивляться. Перший клас! А мені 19 років, тільки закінчила педучилище. Розмову продовжую: «Так що це означає, от поясніть мені!»
Тоді ображений хлопчик Сергійко говорить: «А ви чесно не знаєте, що це таке?» Кажу: «Не знаю». «Ну, — каже, — як ви до цієї пори не знаєте, то краще вам і не знати».
— Приходжу додому, запитую чоловіка, що воно. Той теж: «А ти чесно не знаєш?» Таки розказав, тепер уже знаю, — зі сміхом згадує моя співрозмовниця.
А ви самі каші не їли!
— Був у мене такий клас, що терпіти не могли манної каші, а її давали дуже часто. Я увесь час їм кажу: «Ну, як же ж це, манна каша корисна, не будете їсти манну кашу — ніколи не виростете!» А діти мені: «А ви теж манної каші не їли!»
— А мене метр п'ятдесят зростом і 42 кілограми. І що ти їм скажеш? — посміхається пані вчителька.
Урок відбудеться будь-що!
Прийшла до школи викладати молода вчителька. Чергує вона на перерві, а двері до кабінету: рип-рип, рип-рип. Тоді вона взяла, та й гепнула добряче ті двері — вони й зачинилися міцно. Діти зраділи: «О, клас! У нас історії не буде!» А один сидить і каже: «От дурні, вчителька прийде, і у замкову щілину вам всю історію розкаже!»
Класики не підведуть
Розповідає вчителька початкової школи.
— Був хлопчик, який досить поганенько вчився, погано цифри запам'ятовував. Прибігає він одного разу і жаліється: «У мене хлопці старші видурили гроші!» «А які ж гроші?» — запитую. «Два Шевченка і один Франко!» — впевнено відповідає школяр.
Без директора — нікуди
— Відкриваються двері, забігає до класу такий круглощокий, цікавий, славний хлопчик з першого класу, увесь такий скуйовджений, спітнілий, дуже схвильований. «Що трапилося», — запитую. «Ви директор?» — «Ні». — «Мені треба який-небудь директор!» — «А що ти хотів?» — «Там у мене в класі б'ються, і мене пошарпали, вчителька вийшла, а мені треба, щоб який-небудь директор прийшов і нагримав!»
— Довелося йти, побути в ролі директора.
А з вами траплялися смішні історії? Поділіться в коментарях!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
