Щемливу історію про те, як первомайці шукали для місцевого лебедя пару, напевне, знає більшість городян. Як збирали гуртом гроші, як купували лебедя, як помилилися у статі і як первомайський шипун не прийняв на своїй території ще одного самця. Тоді організатор озерної справи Андрій Чередніченко сказав, що більше не намагатиметься виправляти ситуацію. Та несподіваний дзвінок від Сергія з Умані, який минулого разу доставляв птаха, змінив настрій Андрія, і знову справа закрутилася.
2 травня пролунав дзвінок від Андрія. Він попросив допомогти доставити шипуна з автовокзалу до озера. Звісно, миттєво організувалася — і ось ми уже на озері. Втім, домовилися, що відразу про подію не будемо говорити нічого, бо ж боялися, що наш Василь не прийме нову подругу. Втім, відео та сам процес випуску лебідки записали. А тепер можемо сміливо вам запропонувати розповідь про події, які розвивалися на озері.
Як Василько знайшов Василину
— Хто допомагав цього разу?
— Ми розповідали нашу історію Сергію, у якого ми придбали лебедя, і про те, що я дуже розчарувався, що у нас нічого не вийшло. Сергій зрозумів, що наші люди адекватно ставляться до цього озера і постійно підгодовують птахів, то він сказав, що тут лебідка буде жити, як у п'ятизірковому готелі. Тому він взявся нам допомогти, але це не його лебідка. Він нам допоміг із транспортуванням і пошуками. Лебідка коштувала нам шість тисяч гривень. Після його дзвінка, я попросив людей, звертався в особисті , щоб допомогли зібрати нам ці кошти. У нас було 4 250, це сума з минулого разу. Іще одна жіночка на озері мені допомогла — дала готівкою дві тисячі гривень. І я екстрено звернувся до людей, звернувся в особисті, попросив допомогти нам зібрати необхідну суму, а компанія Pervosolar знову допомогла доправити.
У нас чотирирічна лебідка, повністю біла, з підрізаним крилом, це 300% дівчинка. Люди перевірили і сказали: якщо вони зійдуться характерами, сезон парування ще не закінчився, то є шанс, що вони створять пару і ми навіть можемо розраховувати на появу малечі.
Фрегатівське озеро
Поки випускаємо, хвилюємося, чи прийме наш Василь Василину. Довго чекати не довелося. Лебеді доволі швидко порозумілися і ми навіть бачили залицяння: лебідь розкрив крила і швидко направився до лебідки.
— Минулого разу, — каже Андрій, — наш лебідь відразу кинувся на самця, цього разу він тримається поки осторонь. Але дуже сподіваюся, що вони знайдуть спільну мову і створять чудову пару. Вкотре нагадую людям, що не можна використовувати хлібні вироби. Ми дістаємо з озера то піцу, то хліб, будь ласка, не робіть того. Давайте будемо цінувати ту красу, яка зараз є на озері. Хлібні вироби — це смерть для цих птахів.
Катерина, відвідувачка озера: «Це дуже чудово, що на озері є такі гарні птахи. Ми можемо з дітьми прийти сюди і спостерігати за народженням їхнього кохання та сім'ї, можна сказати, сам початок. Неймовірні емоції для дітей, тому що це все — знайомство з природою. Це все захоплення. Ми будемо приходити, спостерігати, дуже сподіваємося, що у них з’явиться потомство. А ми будемо радіти новим мешканцям озера».
— А чи знаєте, як правильно годувати лебедів?
— Точно знаю, що не можна мучне. Це повинні бути овочі, може, фрукти, але мучне — точно ні. Я знаю, у нас є корм безкоштовний. Ми можемо брати зерно і годувати лебедів.
Запитую ще одну відвідувачку озера: «Ви, бачу, хвилюєтеся?»
Раїса: «Справа в тім, що бувають випадки, коли лебідка може не прийняти лебедя, от я за що переживала. Це в гусей так є, я не знаю, як у лебедів, але те, що гуси — непрості птиці і у них складний процес парування, — це точно. Так і це: вона взяла й втекла, я тепер переживаю за них. Що буде? Сподіваємося, що приживуться. Дай бог».
— А чим годувати, знаєте?
— Знаю звичайно, я ж з села. Зерном лише, але не хлібом. Не несіть булочки сюди, цього не можна робити, воно ж цвіте, гниє, і забруднює воду.
Тетяна: «Я минулого разу бачила, що новий мешканець з’явився. Але більше його не бачу, то думаю, куди це він подівся? Зрозуміла, що то пару підселяли, а виявляється, що воно так сталося, я в інтернеті прочитала, а зараз стали свідками такої приємної новини. Так що у нас хлопчик буде дивитися: тут справжній зоопарк. Бо це важливо — десь вийти на прогулянку з дитиною. Якби ще майданчик десь поруч був, було б взагалі добре, але, в принципі, і так добре».
— Чи приживуться? — запитую в Андрія.
— Приживуться! Головне зараз — люди. Це основний фактор, бо деякі і досі не розуміють, що лебедів взагалі не можна годувати хлібом. Їм це не на користь, їм це лише шкодить. Тому, будь ласка, не приносьте сюди хліб взагалі. Не треба годувати голубів, ви вважаєте, що годуєте голубів, а пташка дзьобає хлібчик і розносить його на водойму, а там може його з’їсти лебідь. Не треба, бережіть те, що робите. Ось вчора: прийшли підлітки, дівчатка, до речі, розмалювали стільницю маркером. Я витер, але ті місця, які розмалювали, доведеться зафарбовувати.
Також люди не розуміють, що тут чисто лише через те, що прибираю я та мої друзі. Ніхто не виносить і не вивозить звідси сміття, це ми з друзями робимо. Якщо хтось перестане виносити мішки, то тут все знову засмітиться.
Та ж сама історія з туалетом. У нас є постійний туалет. Ми завдяки всім небайдужим людям зібрали кошти, придбали його, встановили. Друзів прошу — вони систематично викачують, але знаходяться такі люди, які засмічують. Ну є ж смітники, викиньте ті ж пляшки у смітники, навіщо їх кидати до туалету?! Розумієте, якщо туалет закидати пляшками, то не можна буде викачати. Цінуйте, бережіть, робіть іншим зауваження. Кожен має докладати зусиль, аби покращувати цю місцину.
— Дякуємо і вам, Андрію, за труд, за небайдужість, дуже сподіваємося, що у нас буде лебедина пара. Дякуємо і пану Сергію з Умані.
Андрій Чередніченко
Толока на озері
Андрій Чередніченко: «Нагадую усім, що цієї неділі (7 травня, з 10.00 — ред.) ми збираємося на озері для виконання земляних робіт. Бо без цих робіт не з’явиться фонтан. Тож прошу усіх по можливості долучитися і разом продовжувати творити красу!»
P.S. Історія цим не закінчилася, бо я ще поїхала шукати лебедя, якого випустили на Південний Буг. Андрій мене зорієнтував, що це має бути поблизу залізничного мосту. То я сміливо туди і пішла. Почала пошуки, привернула увагу військових-охоронців, отримала на горіхи за свою бурхливу діяльність. То ж нагадую: на мосту суворо заборонено фотографувати чи користуватися телефоном. Бережіть себе та будьте законослухняними.
