Первомайські футбольні традиції мають історію, яка налічує вже кількадесят років. А відтак, про футболістів з міста над Бугом знають по всій Україні. Але не лише завдяки славетним сторінкам минулого. Потужна футбольна школа дає старт все новим і новим поколінням юних спортсменів, а також молодих тренерів. З одним із таких поспілкувався журналіст Гард.City. Знайомтесь, Олександр Тейшан, екс-вихованець Первомайської ДЮСШ, а нині тренер футбольного клубу Victory.
Як і для більшості хлопців, футбол для Сашка був захопленням з раннього дитинства. Однак справою життя став хай і не випадково, але раптово. Про те, як зробив крок від майбутнього автомеханіка до професійного спортсмена, як воно, працювати з тим, хто кільканадцять років тому був твоїм тренером, та чого прагне досягти на тренерській ниві, Олександр розповів нам після чергового тренування молодшої групи клубу Victory.
Подвійні навантаження = подвійний ефект
— Як і коли почав займатися футболом? Чому — не запитую.
— В 6 років захотів займатися футболом, оголосив про це в родині. Відреагували схвально. Мама повела в ДЮСШ. Потрапив в групу до тренера Олексія Костянтиновича (Доценко — авт.), де займався протягом двох років. Дуже подобалось, тренувався і з задоволенням, і з результатом. Згодом стали запрошувати вже до складу старшої групи в ДЮСШ. А ще пізніше виникла команда «Ортодокс», став займатись також і там. Це якщо тезово весь футбольний шлях дитячо-юнацький.
— Тобто грати і тренуватись доводилось на два напрями?
— Так, фактично я відвідував подвійну кількість тренувань. І в ДЮСШ, і в «Ортодоксі». Після тренування в центрі в ДЮСШ сідали з іншими хлопцями на автобус і їхали на 4-ту школу (нині ліцей «Престиж» — авт.) та тренувались із «Ортодоксом». І відповідно, виступали на змаганнях в лавах обох команд. Нас залучали на змагання різного рівня і різних вікових груп.
— Якими досягненнями того часу можеш похвалитись?
— Були двічі чемпіонами області, ще тоді, в складі дитячої команди. Все ж тренування подвійні зіграли свою роль. Виступали також і на Всеукраїнських змаганнях. Двічі їздили на такі турніри.
Від автомеханіка до спортсмена — один крок
— Що було після ДЮСШ? Коли вже пора було визначатись із майбутнім фахом.
— Взагалі-то футбол, по ідеї, мав би лишитися просто дитячим захопленням. Ну бо типу: що це за професія і таке інше. Тож після 9 класу я зібрався вступати на автомеханіка в наш політехнічний коледж. Навіть підготовчі курси для вступу вже пройшов. А тоді, це вже початок серпня був, мама каже, що в Балті є училище, куди можна вступити на вчителя фізкультури. Запропонувала спробувати. Я погодився. Поїхали, подали документи. Та й вступив туди і успішно пройшов навчання.
— Розкажи трішки детальніше про той період.
— Це навчання простим аж ніяк не назвеш. Бо після першого курсу, вже на другому, почалась пандемія, дистанційка, після третього курсу запропонували піти проходити практику в табір «Молода Гвардія» в Одесі. А тоді почалась (повномасштабна — авт.) війна. Та загалом було корисно, було цікаво, наскільки це могло бути на тлі всіх навколишніх обставин. І було відчуття, що це близьке, щось таке, до чого лежить душа.
— Чим займався в таборі «Молода Гвардія»?
— В таборі я був не просто вчителем фізкультури. Радше педагогом-організатором, якщо формально. А по-простому — вожатим. Там було повністю перебування цілодобове з дітьми і організація їхнього дозвілля. І теніс, і баскетбол, волейбол, футбол. Інші ігри та активності. Це фактично табір відпочинку. Зміна тривала 21 день. І всі ці дні перебуваєш з дітьми і за них відповідаєш.
Перші кроки в тренерстві
— Коли і за яких обставин виникло бажання продовжувати саме тренувати, а не просто займатись футболом?
— Під час роботи в Одесі грав у футбол там і підтримував зв'язок із одним із моїх однокласників, Олексієм Савченком. Він по закінченні 11 класів виїхав до Одеси і тренував дитячі футбольні групи. Спершу у супроводі тренерів-консультантів, а потім уже самостійно. І от під час роботи в цьому таборі ми з ним спілкувались, тренувались і грали у футбол в команді 3-ї ліги з футзалу. Дивився на нього, і якось так для себе подумав, що варто було б теж спробувати сили на цій ниві. Для цього вступив на бакалаврат в Умань, аби мати повну вищу освіту, а тоді хто знає, може, десь і візьмуть. А потім після початку повномасштабного вторгнення спершу кілька місяців все було в стані невідомості, всі в шоці. Згодом дізнався, що товариш мій, Олексій Савченко, тренує команду Victory у Первомайську. І тоді він розповів Анатолію Халковському про мене, що теж маю бажання тренувати, прагну спробувати себе в цій справі. І ось так я знову опинився в рідному місті.
— Як відреагував колишній тренер на можливість співпрацювати з підопічним?
— Анатолій Володимирович згадав мене, з радістю запросив до себе, стали пробувати. Перші 2 місяці я тренував під його керівництвом. Спостерігав, досвід переймав, фіксував для себе особливості його тренувального процесу, вимоги. А тоді вже спробував і сам проводити тренування. Все стало виходити добре. Відтак, наприкінці літа буде рік, як треную дитячу групу у клубі Victory.
Тренерство — це робота про те, коли постійні виклики — навпаки круто
— Що найбільше подобається і драйвить в цій роботі?
— Подобається, що ця робота точно не про одноманітність. Бо часто чую від людей, що кожен день одне й те саме, нічого цікавого, рутина і таке інше. В моїй роботі цього точно нема. Кожне тренування не схоже на інше. Кожне заняття — це нові методики, нові вправи, цікаві підходи. Це пошук нових ідей та мотивацій.
— То до кожного тренування окремо готуєшся?
— Звісно, ми обов'язково готуємось. Передивляємось купу контенту, різні країни, різні клуби, різні підходи. Вивчаємо досвід всього світу, аякже. Тоді думаємо, радимось між собою, що нашим дітям «зайде», а що ні. І впроваджуємо. Дивимось на результат, покращуємо, вдосконалюємо щось і рухаємось далі. Хочеться максимально дати дітям користі від занять, заволодіти їхньою увагою та виправдати їхні очікування від захоплення футболом.
— Трошки банального, та все ж. Цікава думка молодого покоління тренерів. Якими якостями має володіти дитячий тренер?
— До кожної дитини тренер має знати підхід. Це насправді не так складно, як здається. Потрібні увага та креативу трошки. Ну, і чимало енергії. Бо інколи, коли їх в групі 30, то за всіма вгледіти не завжди стає сил, і поки фішку ставиш, за спиною вже той того штурхає, ті з тим вже м'яч дістали, вже в них своя історія. Але весь цей процес тренер має очолювати і тримати постійно під контролем. Але не інструментами примусу чи залякування — а прикладу і мотивації.
— Наприклад?
— Раніше нас могли «струснути», скажімо так, закликом, що за непослух доведеться присідати чи відтискатись. Нині діти цього не бояться. Їм це заввиграшки, присісти чи пробігти кілька кіл навколо майданчика. І це добре, це ознака того, що діти ростуть в атмосфері довіри, в нетоксичному оточенні. А взяти їх в руки і спонукати до виконання завдань можна. І важелі впливу на дітей все одно є. Ось приміром, якщо вже хтось геть втрачає над собою контроль, то ми попереджаємо, що заборонимо відвідувати тренування, якщо не припинить. Діє миттєво. Вони цінують можливість займатись футболом. І люблять це. Власне, на полі теж так. Гравець знає правила, знає, що за їх порушення є попередження, а є й вилучення. І якщо не хочеш випадати з гри, то правил дотримуєшся. Інакше — червона картка.
— Улюблений гравець та клуб: в дитинстві та зараз?
— Улюбленим гравцем як в дитинстві, так і зараз є Ліонель Мессі. А клубом, відповідно, «Барселона».
— Яку мету маєш як тренер?
— Хочеться далі рости і розвиватись в цій справі. Дуже багато всього хочеться спробувати, навчитись, опанувати. Ідеї є, бажання є, прагнення є. А відтак, прагну і далі вчитися тренерству, крок за кроком зростати як фахівець і бачити результат у здобутках підопічних.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
