Вісімдесят пар теплих шкарпеток пенсіонерка Тетяна Іванівна спеціально закупила для українських бійців. Шкарпетки передала журналістці і сказала: «Там наші хлопці мерзнуть і їм вкрай необхідно зігрітися». Уже є домовленість з волонтерами, які відправлять на фронт теплі речі нашим бійцям. А поки хочу розповісти історію знайомства з Тетяною Іванівною.
«Ось погляньте, які вони теплі і, головне, що саме зараз вони дуже потрібні нашим хлопцям»
Телефонний дзвінок від незнайомки змусив мене відкласти всі нагальні питання і змінити свій розпланований маршрут: «Я придбала вісімдесят пар шкарпеток і хочу передати їх нашим бійцям. Сама не можу ходити, бо хворію на цукровий діабет». Ці слова змусили мене перекроїти свій день і запланувати зустріч. І ось я в квартирі Тетяни Іванівни. Вона тепло зустрічає мене і намагається швидко розповісти про своє бажання допомогти хлопцям з передової. «Ось погляньте, які вони теплі і головне, що саме зараз вони дуже потрібні нашим хлопцям. Я їх закупила в Італії, куди їздила за ліками. Я давно живу з цукровим діабетом. Так склалося в житті, що свого часу я працювала за кордоном, і там мені призначили безкоштовне лікування. Тож мені вигідніше поїхати і отримати ліки там. І ось я привезла не лише ліки, а й хлопцям шкарпетки».
Шкарпетки для військових
«Я бралася за будь-яку роботу, їздила на поле сапати, сестрі в селі допомагала, словом, виживала»
Я кажу Тетяні Іванівні, що розповім цю історію. Вона відмовляється. Але врешті-решт погоджується. Тож ми розговорилися. Тетяні Іванівні більше семидесяти років, але виглядає набагато молодшою. Вона струнка, підтягнута, доглянута і головне — приємна в розмові. Все, що досягла в житті — все сама. Рано залишилася вдовою, поховала одного із синів, але не розгубила душевної теплоти та милосердя. З теплотою згадує свою роботу, а працювати доводилося і в садочку, і у військовій частині, в шпиталі, бували періоди, що зовсім без роботи, але ніколи не падала духом. «Дуже-дуже важко було, дуже бідували, — говорить жінка. — Я бралася за будь-яку роботу, їздила на поле сапати, сестрі в селі допомагала, словом, виживала». Власне, через брак коштів жінка і опинилася за кордоном. Там була доглядальницею. Але затужила за Україною, тож повернулася додому. А коли почалася війна, то сказала: «З України нікуди не поїду. Тут моя Батьківщина, тут моя земля».
Подушки для переселенців
«Якби я була трішки молодшою та не мала б цієї болячки, я би уже була на фронті»
Тетяна Іванівна демонструє мені світлини з молодості і ми продовжуємо розмову. Розповідає, як захворіла на цукровий діабет, як навчилася з ним жити і як сьогодні продовжує боротьбу. «Ви знаєте, — каже жінка, — якби я була трішки молодшою та не мала б цієї болячки, я би уже була на фронті. Мені здається, що я могла б чимось бути корисною, могла б допомогти. У мене такий характер, що я б не сиділа дома. Але діабет добиває сильно. Втім, я міцна жінка». Розмовляючи, згадує, що має додаткові капсули інсуліну і готова поділитися з тим, хто потребує. «Головне, щоб підійшли», — каже. Тож якщо комусь потрібен інсулін, зверніться особисто до Тетяни Іванівни. Телефон у мене.
Інсулін
Знаєте, після спілкування з Тетяною Іванівною ще раз переконалася, що наші люди неймовірні. Вони готові останнім поділитися, аби наступив мир та злагода. А наостанок вона ще й подушки дала. Каже: «Комусь знадобляться». Тож уже зрозуміли до кого звертатися. Подушки — у мене, інсулін — у Тетяни Іванівни, а шкарпетки днями поїдуть до хлопців.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
