Напередодні Дня вчителя Гард.City поспілкувався із педагогами Первомайської гімназії №5 про освіту в умовах воєнного стану, дистанційне навчання, про те, як карантин та війна змінили вчителів та дітей.
Про те, як працюють вчителі у воєнний час, що змінилося в роботі, чи є різниця між дистанційним навчанням під час ковіду та під час війни, розповідають адміністрація та педагоги гімназії.
«Ми втрималися завдяки дітям»: вчителі про перші дні війни
Ось так згадують вчителі перші дні війни:
— 24 лютого вранці мені подзвонила мама одного з учнів і питає, чи будуть сьогодні уроки, бо її дитина в школу не піде. А я ще не читала новин та нічого не знала. Кажу: так, а що сталося? Попри все, з посмішкою прийшли до дітей на онлайн-урок. Того ж дня принесли в укриття воду, аптечки, покривала...
— Перша ніч, фойє, великі вікна, тривоги і тривоги... Чи було страшно? Спочатку так, а потім ні. Ми втрималися завдяки дітям, з ними відчуваєш позитив, посмішку.
У коридорах школи
І завдяки цьому позитиву вчителям вдалося швидко налагодити навчання навіть в умовах війни. Усі залишилися у місті, виїхала тільки одна вчителька початкових класів.
Наталія Борисівна Короткова, директор Первомайської гімназії №5
«Ми не впали у розпач, хоча сумно, що велика школа порожня, без галасу дітей»
Любов Миколаївна Степанова, заступниця директорки, вчителька української мови та літератури:
— Дистанційне навчання, ковід. Багато запитань виникло на початку перед педагогами нашого закладу. Як донести якісну освіту до дітей? Часу на роздуми не було, стали одразу шукати вихід із цього становища. Вчителька інформатики та математики Олена Пархоменко, молода, досвідчена, швидко, за ніч, відшукала платформений клас, пояснила, що нам треба буде працювати на цій платформі. Зробили методичне навчання для наших вчителів. Потім поділили вчителів на групи, за кожною групою закріпили вчителя-практика, який показував, як дітям закинути те завдання, як донести дітям той чи інший матеріал онлайн, працювати, ділитися досвідом.
У розпач ми не впали. Хоча було сумно, що велика порожня школа без галасу дітей.
Порожні шкільні коридори
Час змінює. На превеликий жаль, воєнний стан вніс свої корективи. Ми розуміємо, що зараз нашим дітям не можна сидіти за шкільними партами, бігати просторими коридорами, займатися у наших світлих сучасних кабінетах.
Поки тривало дистанційне навчання, у школі щодня кипіла робота, зробили багато ремонтних робіт, осучаснили спортивні зали, актові зали, кабінети, кімнати відпочинку. Ми дуже ретельно готувалися до зустрічі з дітьми.
Дуже прикро, що на сьогоднішній день діти не сидять за партами, а слухають звуки повітряної тривоги. Проте і тут ми не опустили руки. Ми розуміли, що на 1 вересня зібрати дітей небезпечно. Тому склали графік, дуже гарно зустріли дітей, починаючи із 27 серпня. Організували мініконференції з вчителями, обговорювали всі дрібнички, як діяти під час повітряної тривоги. Нам вдалося організувати знайомство дітей перших класів із вчителями. Усім видали стовідсотково підручники, ознайомили із розкладом занять, провели співбесіди, як себе поводити під час дистанційного навчання у військовий час, узгодили всі нюанси, як будемо далі займатися.
Троє вчителів початкових класів торік пройшли сертифікацію. Ми пишаємося та можемо поділитися досвідом. Зараз також двоє вчителів зареєструвалися на сертифікацію. Педагоги поїхали в Одесу, щоб пройти перший етап сертифікації. Звісно, випробування були непрості: складні запитання, чуже місто, повітряні тривоги. Але можемо їх привітати, бо перший етап вони пройшли. Зичимо успіхів і надалі!
У 2022-2023 навчальному році почалося поетапне впровадження нового державного стандарту базової середньої школи, відповідно учні 5-х класів переходять на нову модель навчання. І щоби діти гарно «гризли граніт науки», усі педагоги пройшли тренінги, курсову перепідготовку. У нас немає вчителя, котрий не працює над самоосвітою чи не пройшов курс для удосконалення свого професійного розвитку. Дуже багато працюємо, щоб діти не були обділені знаннями і увагою.
Вчителі Первомайської гімназії №5
«Нам випала важка місія: самим навчитися і вчити дітей»
Ольга Ігорівна Мещерякова, вчителька початкових класів:
— Як почався карантин, нам всім було дуже важко. Це для нас було щось нове — дистанційне навчання, ми до цього не були одразу готові. Нам випала дуже важка місія: потрібно було самим навчитися, і ще вчити дітей. Тому ми і по ночах вчилися, і у школі більше часу проводили, щоби щось нове дізнатися. Зараз, коли дистанційне вже налагоджене, ми все одно намагаємося щоразу вчитися новому.
У мене інклюзивний клас, двоє діток із особливими потребами, їм потрібна окрема увага. Зазвичай у класі є асистент вчителя, який допомагає мені організувати роботу всього класу, щоби я могла більше працювати із цими дітками. На дистанційному нам було дуже важко. Пробували різні способи. Спочатку виходили на онлайн-уроки з усіма дітками. Але вони не можуть утримувати увагу довго, для них це було важко. Потім онлайн-асисент окремо заходив із дітками, намагався пояснити та опрацювати із ними теми. Також було не дуже зручно. Зараз цим діткам дозволили ходити до школи, і стало набагато краще. Дітки у школі разом із асистентом заходять на онлайн-уроки, спілкуються з іншими, а при цьому їм допомагає асистент. Це дуже добре, ми бачимо, що є набагато кращий результат, ніж коли вони вчилися вдома.
У дітей є можливість займатися у шкільній бібліотеці
7 вересня відбулося засідання команди супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Запрошували команду, до якої входять представники інклюзивно-ресурсного центру, адміністрацію, вчителів, класного керівника, психолога, асистента. Звичайно, велика увага приділяється ролі батьків. Тому що хто краще знає дитину, ніж мати, бабуся чи опікун цієї дитини. Обговорювали всі важливі питання для цих діток: щоби навчання для них було найкращим та давало більше результатів. Якраз на тому засіданні і вирішили, що діти будуть ходити до школи. Батьки виявили бажання, написали дозвіл.
Наталія Миколаївна Телегера, вчителька початкових класів:
— У нашому класі теж працює асистент, звичайно, дитина виходить по можливості на дистанційні уроки, краще даються усні, а письмові — дуже повільно пише, хоча пише прекрасно. Домовилися з асистентом, двічі на тиждень вони приходять до школи і офлайн працюють саме над проблемними моментами. Щотижня я як вчитель намагаюся зустрітися з опікунами цієї дитини. Під час зустрічі консультуємося, хвалимо, даємо напрямок, у якому варто працювати.
Є багато діточок, які перейшли на індивідуальну форму навчання за станом здоров'я. Так само, проводимо у школі ці уроки: є певні графіки., певні вчителі, які відповідають за той чи інший предмет. Проводимо консультації з батьками.
Щодо того, як іще змінилася робота вчителя під час війни. О дев'ятій годині ми приєднуємося до хвилини мовчання, вшановуємо загиблих. Це вже як ритуал. Є дітки, які за це відповідають. Заняття починаються о 8:30, вчитель інколи може захопитися уроками чи темою, забути. Але діти нагадують: за хвилину — 9-та година. І ми всі приєднуємося.
Сигнали тривоги заважають працювати. Але ми виробили певний алгоритм дій під час тривоги. Кожен знає, що робити, що брати з собою, все обговорюється з батьками, виходимо з уроку у безпечне місце. По закінченні тривоги ми повертаємося. У початковій школи обов'язково опрацьовуємо заплановані уроки, навіть якщо збилися з ритму.
Любов Миколаївна:
— Однією з важливих проблем було, коли вчителі почали працювати дистанційно, вже не тільки на платформі, але й виходити на онлайн-уроки, те, що діти не завжди вмикали камери, акаунти були підписані не своїми іменами. Інше прізвище, інше ім'я — вчитель, звичайно, був у розпачі. Тому на педагогічній раді ухвалили рішення: відповідно до орфографічного режиму, у кожної дитини є своє прізвище та ім'я, і вони підписують свій акаунт правильно. Зробили день тематичного контролю по всіх класах, тепер діти підписані правильно, і вже 90 відсотків вмикають камери.
«Ми багато чого навчилися, і тепер нас нічим не злякати»
Ганна Юріївна, вчителька біології:
— Біологія — цікава, але і складна наука. І для того, аби дітям краще її засвоїти, щоби зацікавити дітей, я почала використовувати різні навчальні додатки, інтерактивні програми, за допомогою яких навчатися цікаво. Це інтерактивна анатомія людини, різні платформи для візуалізації природознавства в цілому. Якщо порівняти те дистанційне навчання, яке було під час карантину, і те, що зараз, — ми дійсно зробили дуже великий крок вперед, ми багато чого навчилися, і нас тепер нічим не злякати. Війна нам тепер не страшна, тому що ми все вміємо.
Допомагаємо дітям, батькам. І, звісно, постійно вчимося, бо без удосконалення не буде сучасної освіти в Україні.
Про дистанційне навчання перших класів: «По-перше, треба навчити батьків»
— Як вдається навчити дистанційно перші класи? Цих діток треба ж навчити читати, писати, а онлайн це досить складно.
— Так, це було дуже важко. По-перше, треба було навчити батьків. Починали з того, що проводили консультації, показували, на якій платформі працюємо, як вийти у Meet або Zoom конференцію, як приєднатися, які є правила. Проводили знайомство дітей, особливо перші класи, п'яті класи, знайомилися з вчителями: був певний день, виділений для окремого класу. Обговорювали всі нюанси, потім виходили на батьків, показували-розказували, і поступово привчали дітей, бо все ж таки важкувато охопити такий вид роботи.
Любов Миколаївна:
— У серпні провели декілька зустрічей із першокласниками, їх приводили батьки, а вчителі навчали дітей, як тримати ручку, як правильно зошит поставити, як підручник розгорнути.
— Як вважаєте, чи можна в умовах дистанційного навчання дати дітям якісну освіту?
— Звичайно, живе спілкування є живе спілкування. Живу людину не замінить ніякий робот. Краще донести інформацію наочно, з крейдою, на офлайн-уроці. Але нині вчитель вже став на такий щабель, коли до екрану він прикріплює дошку, навчився писати на тій дошці, показувати онлайн-презентації. Якщо дітям щось незрозуміло, ми завжди відкриті для живого спілкування із дітьми. І от нині, якщо порівняти наші перші кроки, зараз набагато краще. Ми працюємо над тим, щоб освіта була якісною. Працюємо для дітей, у будь-яких умовах. Гадаю, що всі умови створені для якісної освіти.
Як колектив гімназії допомагає наблизити Перемогу
Любов Миколаївна:
— Одного разу нам сказали, що терміново необхідна допомога пораненим. Вчителі швидко звернулися у групи до батьків, зібрали кошти, закупили те, що було потрібно, надали допомогу. Сьогодні у фойє стоїть скринька на допомогу ЗСУ. Ми, всі вчителі, та адміністрація нашої гімназії, працюємо в тилу, щоби якомога швидше наблизити Перемогу. Співпраця, підтримка, допомога, співчуття.
Гімназія №5 проводить акцію на допомогу ЗСУ
Червоною ниткою у нас проходять дітки-переселенці. Кожен вчитель знає, скільки їх у класі. На початку були родини, які виїздили з Харківської області, в людей не було що вдягнути, просто сідали і їхали. Ми їм надавали теплі речі, підтримували їх.
Окрім Харківської, є дітки-переселенці із Херсонської області, Миколаївської, з тимчасово окупованого міста Токмак Запорізької області.
Ганна Юріївна:
— Докладаємо зусиль, щоб у колективі ці діти не відчували себе білими воронами. Намагаємося давати їм якісь завдання. Я керівник 7-А класу, у мене є діти-переселенці. Ми готували відеопривітання до Дня вчителя, цим дітям також давала доручення розповісти вірш, щоби вони відчули себе частиною нашого великого, дружного колективу Первомайської гімназії №5.
Наталія Миколаївна:
— Є ще діти, які вчаться за кордоном. Вони навчаються по тій освіті, а потім, з 16-ї години, виходять на дубльовані наші завдання, у вайбер-групи, намагаються не забути рідну мову. Батьки дякують, що дали нашим дітям гарні знання, і їм вчитися за кордоном не складно. Наша освіта — якісна освіта. Якщо немає змоги дистанційно зайти на урок, бо є різні країни (із різними часовими поясами — авт.), то ми дублюємо ці уроки, діти переглядають урок у записі.
«Дітям дуже бракує спілкування»
— Як змінилися діти за час дистанційного навчання, карантину та війни?
Ольга Ігорівна:
— Діти у нас сучасні, вони дуже легко перелаштовуються. У мене зараз 4-й клас, із 1-го класу почалися карантини. Ми з 1 класу на дистанційному навчанні. Я проводила батьківські збори, то батьки чекали, доки прийде дитина та допоможе налаштувати. Включити звук, мікрофон увімкнути — діти їм допомагають. Не батьки дітям, а діти батькам. Вони сучасніші, і їм набагато легше.
Любов Миколаївна:
— На очах у нас наші діти подорослішали.
Вони — то наші друзі. Ми працюємо спільним трикутником: батьки-діти-вчителі. Підтримуємо один одного. Нині діти більш розкуті, більш впевнені у цьому дистанційному навчанні. Батьки також наші друзі та помічники. Тож проблем наразі у нас немає, усі питання ми вирішуємо.
Щоб організувати дозвілля дітей, вигадуємо нові форми роботи. Першою з них були вечорові посиденьки, які почала організовувати початкова школа. Вчителі пропонували різні теми, діти могли спілкуватися, бо їм нині дуже бракує спілкування. Вчителі старшої школи почали робити чаювання, ведуть відверті розмови з дітьми, тому що діти по-різному відкривають свою душу.
— Що думають діти про дистанційку, їм до вподоби така форма навчання чи вони хочуть до школи?
Любов Миколаївна:
— Щоп'ятниці класні керівники збирають щоденники, діти приходять, здають ті щоденники, і коли ми чуємо дитячий гамір у коридорах, у нас крила виростають. Ми кидаємо свою роботу, виходимо в коридори і слідкуємо за дітьми. Вони приходять і розказують все, діти діляться, вони відкриті для діалогу, відкриті для спілкування. На першому поверсі можете бачити, що підвіконня заповнені дитячими зошитами. Вчитель приніс зошити, перевірив, потім вони домовляються, міняються зошитами. Торік вчителі на авто розвозили зошити по будинках. А як вчити дітей? Отак!
Ганна Юріївна:
— Дітям настільки бракує спілкування, що ось навіть уже урок закінчився, я кажу: діти, можливо у когось є запитання із теми, а вони хочуть спілкуватися. Вони не хочуть виходити з онлайн-уроку, вже й перерва, а вони спілкуються, щось питають, ми сміємося... Треба дітей якось розраджувати, бо зараз така ситуація, що маємо допомагати. Дітям важко, емоційно важко, бо це підлітки, вони не знають, що зробити зі своїми емоціями. Я розмовляю з ними, якусь, можливо, пораду даю, чи вони мені щось розповідають — наприклад, як вони котенятко погодували десь на вулиці. Є дівчинка, яка приходить до мене просто поговорити. І от вона говорить: «Я хочу навчитися готувати, але у мами немає часу». Я кажу: «Приходь, я тебе навчу готувати, на вихідних, напиши напередодні, коли ти прийдеш». Тобто це вже не просто стосунки вчителя і дитини, а це вже дружба. Ми дійсно як одна сім'я.
Школа чекає на дітей
Школа чекає. Поки що майже порожня, проте яскрава і сповнена тим позитивом, який випромінюють її учні та вчителі. Барвисті коридори, розмальовані стіни та позитивні написи на стінах, які мотивують та надихають. Ідеш угору сходами, та читаєш, читаєш і настрій кращає й кращає.
І віриш у те, у що вірять вчителі та діти, усі українці: ми переможемо! І діти знов повернуться до своїх шкіл, і в кольорових коридорах знов лунатиме веселий гамір, тупіт та сміх. Школа чекає.
Нагадаємо: напередодні Дня вчителя-2022 адміністрація та педагогічний колектив Первомайської гімназії №5 оголосили акцію «Наближаємо Перемогу разом»: пропонують кошти, заплановані на квіти для вчителів, здати на потреби ЗСУ.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
