Проєкт «Кардиган Перемоги», оголошений майстринею Оленою Пак, стартував 24 червня. Нагадаємо: Олена вийшла з ініціативою кожному бажаючому до Дня Незалежності створити в’язану річ. Метою проєкту є не лише корисна робота, а й подолання стресової ситуації, в якій живуть земляки. Зреалізувати себе у творчому проєкті прийшло дванадцять майстринь. Серед них як досвідчені, так і початківці. Про старт творчо-мистецького заходу читайте на Гард.City.
П’ятниця. Вечір. Пустився дощ. Олена хвилюється, що початок може бути невдалим. Втім, приготування ідуть. На випадок негоди було передбачено іншу локацію, неподалік від запланованої. Поки майстриня декорує мінівиставку своїх робіт, до нас поволі підходять дівчата.
«Сидіти без діла не можу»: переселенка Олена
Серед перших відвідувачок Олена з Сєвєродонецька. Розговорилися. З’ясувалося, жінка більшу частину свого життя професійно займається декоративно-прикладним мистецтвом: в’яже, шиє, декорує, плете, моделює. Сама створила творчу майстерню, забезпечувала оригінальними виробами місцевих модниць, шила та в’язала під замовлення. Мала чималий успіх, та війна усе зламала. Звідти виїхала з найнеобхіднішим. А там залишилося усе життя, усе, що дороге серцю та усе, що створювалося, що здобувалося нелегким трудом.
– Сидіти тут без діла я не можу, — зізнається Олена. — Це не про мене. Я все життя у справі. Гачок та спиці в руках тримаю з дев’яти років. Навчила мене сусідка, до якої мене раз на тиждень відпускали батьки. Відтоді я в’яжу. Спочатку майструвала для себе, а потім для людей почала.
Згодом Олена пішла у підприємництво. Розповідає, як створила цілий відділ, як натхненно працювала з дівчатами і як їхня продукція користувалася попитом.
— Знаєте, — продовжує Олена, — не всім жінкам щастить займатися справою, яку любиш. У мене саме так було. А під час підприємницької діяльності ще й навчилася вишивати, майстрували ляльки і почала займатися живописом. І все це завдячуючи простій зацікавленості. Я людина, яка займається саморозвитком. У мене цілий відділ до війни працював. Ми створювали красу. Я демонструвала людям, як можна багато зробити, коли залюблена у творчість.
Сюди Олена прийшла, аби відволіктися та не сидіти без діла. На новому місці уже обзавелася знайомствами, обшиває сусідів, ремонтує речі, в’яже килимки, словом — продовжує свою справу.
Серед учасниць проєкту — досвідчені майстрині та початківці
Прийшли на проєкт іще з десяток майстринь. Серед них чимало досвідчених і тих, хто лишень починає в'язати. До речі, серед присутніх — п’ять Наталь, чотири Олени, Ліда, Неля, Ганна та Лора.
Ліда теж в’язанням займалася професійно ще в інститутські роки. Та коли народила дитину, часу на улюблену справу не залишилося. На років із десять попрощалася з мистецтвом. Та досвід має. Тепер мріє повернутися до улюбленого діла і зв’язати кардиган.
А ось ще одна майстриня — Наталка із Первомайська. Вона займається в’язанням усе життя. Себе просто відносить до любителів цієї справи. Розповідає, коли розпочалася війна, то подолати стрес допомогло саме в’язання. Познаходила у себе залишки ниток і почала в'язати кардиган. Демонструє свою роботу — уже готову річ. Наталя його створила в перший місяць війни. Каже, це її стан.
— Я в’язала і не вимикала телевізор. Нічого іншого не могла робити та й думати про інше не могла. Так я відволікалася і заспокоювалася. Тепер бачу, що кардиган треба удосконалити, щось переробити, виправити. Тому я тут. Це, власне, про те, що я мріяла і те, що робила, але на самоті, долаючи свій страх. Війна для всіх однаково почалася. Ми всі переживали по-своєму. Для мене цей кардиган — нагадування початку того жаху. Навіть не знаю, чи зможу його носити.
Неля теж не із новачків і теж із Первомайська. В’яже здавна, але через інші клопоти улюблену справу відклала, як то кажуть, у довгий ящик. Тепер з’явилося багато вільного часу, бо через війну втратила роботу. Тож якось треба відновлювати свій ресурс. Тому не замислюючись відразу відгукнулася на проєкт.
— Очікую в першу чергу спілкування, нових знайомств. Ну, і, звичайно, щось зв’язати. Можливо, це й не буде кардиган, але це буде час, проведений з користю і головне — у спілкування з однодумцями.
Ганна з Херсону: «Ми випадково познайомилися з Оленою у парку. Вона запросила нас до себе на майстер-клас. І ось ми тут з донькою. Я не в’яжу. Правда, якось була зв’язала дитині шарф і шапку. І на тому мій досвід закінчився. Тепер цікаво спробувати себе у новій справі. Хоч щось маленьке створити».
Лариса — первомайчанка. Працює у відділі у справах дітей. Все своє життя в’яже спицями. А ось гачком не уміє. Каже, тепер з’явився пунктик: хочу навчитися гачком.
— У мене є кардиган, розкішний, але він вив’язаний спицями. Навіть була проблема краї обв’язати гачком, тож довелося до інших звертатися. Тому я просто хочу навчитися.
А ось ще одна Олена і Наталя. Мріють навчитися майструвати іграшки та прагнуть нових спілкувань.
«Ми ж українці. Якщо ставимо перед собою мету — обов’язково досягаємо її»
Дівчата знайомляться, діляться досвідом, розпитують у майстрині, що і як. Олена Пак презентує себе, розповідає про свій творчий шлях, демонструє власні напрацювання і дає консультації.
— Головне, — каже ініціаторка, — це відволіктися від реальності та допомогти самому собі подолати внутрішні страхи. І все це реально зробити через мистецтво в’язання. Наш проєкт — це внесок у Перемогу, на яку ми всі чекаємо. І я вірю, що час, проведений разом у трудах, нам допоможе наблизити довгоочікувану мить Перемоги. Ми ж українці. Ми наполегливі. І якщо ставимо перед собою мету — обов’язково досягаємо її.
Проєкт триватиме протягом двох місяців. І 24 серпня, на День Незалежності, учасниці уже демонструватимуть свої роботи. А форма презентації уже залежатиме від обставин. Те, що вони будуть переможні, — ніхто не сумнівається!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
