А ви знаєте історію про заснування села Синюхин Брід, козаків та дівчину-ріку? Читайте старовинну легенду про річку Синюху та дивіться фотоальбом від Гард.City.
Чи ви звертали увагу: Синюха дійсно синя-синя, особливо ясної днини, коли синє небо віддзеркалюється у такій же синій воді. Вода Південного Бугу інакшого кольору: вона більш сріблиста. Придивіться, як невелика, проте надзвичайно гарна Синюха синіє поміж берегів.
Одне з улюблених місць відпочинку містян, пляж «Коса» , зараз майже порожній.
Уздовж ріки поміж травневої зелені веде таємнича дорога.
Вона приводить на широкий шлях, що веде повз мальовничі гранітні стрімчаки, що вивищуються на тлі синього неба. Скелі заквітчані зеленню та сонячно-жовтими квітами. Пейзажі тут просто неймовірної краси.
Далі шлях веде до колишнього млина Калнишевського, він же Цидулковий млин. Тепер це приватне володіння, «Дача на млині». Наразі шлях до неї перекрито бетонним блоком впоперек дороги.
Далі вище за течією на Синюсі є ще не один водяний млин. На відміну від цього, що у межах міста та був реконструйований, інші млини зруйновані. Один із них розташований біля мосту через ріку в селі Синюхин Брід.
А чи відома вам гарна легенда про те, як заснували село Синюхин Брід? От послухайте.
Легенда про Синюху
Десь років 300 тому в цих краях був неозорий ковиловий степ, де мешкало птаство й тварини, лисиці та степові вовки. А от людських поселень не було: люди боялися небезпечних сусідів, турків і татар. За козацьких часів поверталися з походу запорожці. Дійшли до широкої, глибокої ріки. Як переправитися? Ні мосту, ні броду. Втомлені, лягли вони спочивати, а один молодий козак вартував. Ходив сюди-туди та й наспівував пісню про чайку, що вивела чаєняток при битій дорозі. Присів перепочити та незчувся, як задрімав. Аж раптом чує крізь сон тихий ніжний голос: «Не спи, козаче, ворог близько!» Стрепенувся козак, приклав вухо до землі, чує — тремтить земля під копитами ворожих коней. Став він будити своїх. А ті не вірять спросоння. Кинувся козак берегом: тут ріка, там степ та вороги! Як рятувати друзів? Аж раптом бачить: над рікою серпанок, а звідти іде до нього гарна дівчина у блакитному вбранні та рукою позад себе показує. Бачить козак: із води виглядають гранітні брили. Брід!
Переправилися запорожці бродом на той берег, усіх втомлених та поранених козаків перенесли на спинах коней. З каменя на камінь, от уже і берег. Усі врятовані! А вартовий все озирався в надії побачити чарівну рятівницю. Озирнувся іще раз і бачить: стоїть на гранітному валуні та дівчина у синьому вбранні, розкинула руки, мов крила, та махає йому. Питає він: «Хто ти, дівчино, за кого Богові дякувати?» А дівчина каже: «Синюха я, хлопче, Синюха!»
Сказала, посміхнулася і розтанула у світанковому тумані над синім плесом, під синім небом. Зачаровано дивився козак і не гадав: чи то, бува, не сон? Але ж ось його друзі, поруч із ним, на цьому березі. А на тому березі гарцюють ворожі загони, та дарма: не можуть вони перейти ріку, бо камені вже сховалися під водою.
Найдужчі козаки подалися далі, у Запорізьку Січ, а ті, хто був втомлений чи поранений, залишилися на березі ріки та заснували козацький зимівник. Згодом він став селом, а назвали село Синюхин Брід, щоби люди пам'ятали про те, як Синюха-берегиня козаків порятувала.
Тож будемо поважати й любити цю чудову синю річку, яка тече в наших краях.
Оригінальний текст легенди можна прочитати за посиланням на сайті Миколаївської обласної бібліотеки для юнацтва.
