«Навіщо вакцинуватися, адже вакциновані теж хворіють?» — знайомо? Саме такий аргумент найчастіше висувають побічники відмови від вакцинації. Ми поспілкувалися із первомайчанкою, яка перехворіла на коронавірус, хоча була вакцинована. Про свій досвід перебування у лікарні, про хворобу та вакцинацію розповідає Людмила Барда.
У мене не було ознак ковіду, які найчастіше називають першими. Просто почав «стрибати» тиск. Добу, другу — так, що голова боліла до нестями. А потім додався кашель. Середина жовтня. Сезон, буває. Тільки через 3-4 доби піднялася температура, і не так щоб дуже. І був невеличкий розлад шлунку. «Щось з’їла не те, певно», — думала я. Та й щеплення я зробила ще коли! Звісно, я припускалася можливості, що хвороба мене не омине, адже нещодавно повернулася з робочої поїздки до Єгипту: чимало людей, аеропорт, зміна клімату, адже у нас уже було прохолодно.
Та щоб себе заспокоїти, пішла до лабораторії. Швидкий тест показав відразу: воно. Та ні, звісно, я не злякалася, бо ж… Ну, кашель, ну, підвищилася температура. Так буває. Моя сімейна лікарка сама якраз була на лікарняному, тож я звернулася до інфекціоністки, аби мені призначили лікування.
Вчасно. Бо розпочалося. Мені важко це порівняти із чимось: боліла кожна клітина тіла, наче тебе лупцювали напередодні хто чим міг. Розлад шлунку, повна відсутність апетиту, безсилля. Навіть звестися на ноги — ціла пригода.
Ні, я не «досиділася», як мені дехто намагався доводити у мережі. Кожні два дні здавала кров. Кілька разів робила знімки, вчасно приймала ліки, які мені прописали. Лікування, зазначу, дуже дороге. Дуже. Проте ставало легше, я раділа. На шостий день температура впала та два дні була цілком стабільна без жарознижувальних препаратів. Щоправда, посилився кашель. Але ж так буває?
Я була змушена запросити медсестру, кололи муколітики та препарати для зняття інтоксикації. Та під час другої крапельниці кашель став нестерпним. Тоді за добу у мене різко погіршилися аналізи. Температура підскочила до 39 градусів. На очах падала сатурація. Чергова крапельниця, під час якої температура знову поповзла догори. Та найстрашніше — те, що помітила медсестра.
Була ніч, кілька хвилин на першу. Лікарі на «швидкій» одразу попередили: місць немає, їдемо: «А може пощастить».
Пощастило. Звільнилося одне-єдине місце в ординаторській.
Так-так, її віддали під хворих, там зараз стоять ліжка. Інфекційне відділення заповнене під зав’язку. Віддразу кисень, крапельниця. Лікарі кілька разів перепитували, коли вакцинувалася, чим саме, чи дійсно вакцинувалася.
Олена Масалітіна, завідуюча відділенням, попри мої побоювання, була цілком спокійна:
«Вакцинована? Ну, то три-п’ять днів — і поїдеш додому».
Я не вірила! Мені було так погано!
Це страшно. Страшно чути, що у сусідній палаті хтось помер. Бачити, як виносять накрите тіло. Я взагалі не знаю, як персонал це витримує! Всі у костюмах захисту, і лікарі, і медсестри. Те, що вони роблять… Це понад людських зусиль. Дівчата-медсестрички ледь на ногах тримаються від втоми, та до кожного підходять, запитують, дивляться показники.
Жодної копійки ніхто ні за що не брав. Жодної.
І ліки, ті, що мені кололи — недешеві. Я знаю, бо купляли їх, поки я намагалася подолати хворобу вдома.
Найстрашніше. Я боялася померти. Адже бачила, як швидко змінився мій стан від майже одужання до такого, що не могла підвестися з ліжка. Я бачила динаміку погіршення, і вона викликала чи не паніку. Поки дихаєш киснем, здається, все не так і погано, але тільки намагаєшся підвестися…
У мене страшенно боліла голова. Так, наче мала розірватися. Тіло наче оніміло, ні на що немає сил, підвестися не можеш. Я не відчувала нестачі кисню, але поряд чимало людей, яких тільки-но привезли, задихалося. Їм не вистачало повітря, вони починали панікувати. Я ж більше боялась за сердцево-судинну систему, адже у мене є супутнє захворювання.
Я провела у лікарні три дні.
За цей час у палаті змінилося дві сусідки. Обидві невакціновані. Одна потрапила до реанімації, та я знаю, що вона вижила. Друга із серйозними протипоказаннями до щеплення.
Лікарка запевняла, що мій стан не був важкий (а справжніх «важких» у відділенні багато!), та я не побажаю такого жодному ворогу. Мене виписали долічуватися вдома із негативним тестом та сталою позитивною динамікою. Потрібно було лише завершити курс антибіотиків.
Якщо вакциновані, навіть бабулі, йшли додому своїми ногами після лікування, для невакцинованих такої гарантії не давав ніхто.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
