Із Тетяною Мусієнко, керівником первомайської компанії-перевізника «Талісман», зустрілися напередодні Дня автомобіліста. Говорили про те, як зуміла заснувати бізнес у 90-ті, які проблеми доводиться сьогодні вирішувати перевізникам та чи легко керувати колективом.
У колективі її негласно називають «наша мамочка». Займається благодійницькою діяльністю. Опікується людьми з інвалідністю. Світиться позитивом. Успішна у своєму житті. З Тетяною Вікторівною ми зустрілися в її офісі. Розмова вийшла відвертою і цікавою.
Тетяна Вікторівна Мусієнко
«Навіть зараз я могла б працювати у будь-якій галузі»
— Тетяно Вікторівно, розкажіть про себе. Звідки ви родом, ким були ваші батьки, хто ви за професією.
— Народилася у Миколаєві. У Первомайську жили з батьками в районі цукрового заводу. Мати — педагогічний працівник, батько працював бригадиром монтажників на цукровому заводі, а в сезон — апаратником. Був великим раціоналізатором, відмінником всіх соцзмагань, його портрет постійно знаходився на Дошці пошани, нагороджений Орденом Дружби народів, ця нагорода займає почесне перше місце серед всіх наших сімейних відзнак.
У школу №9 пішла у 6 років, на той час це був нонсенс. Вчилася на відмінно, завжди була лідером — головою ради дружини, комсоргом школи, правда, зразковою поведінкою не вирізнялася. Батьки виховували мене цілеспрямованою, відповідальною дівчинкою, яка мала бути прикладом для інших. Не боялася ніякої роботи. Навіть зараз я могла б працювати у будь-якій галузі. Коли була студенткою, працювала прибиральницею у своєму технікумі й ніколи цього не соромилася. Мила кілька поверхів, читальну залу, при цьому була відмінницею і закінчила Миколаївський технікум радянської торгівлі з червоним дипломом за спеціальністю товарознавець непродовольчих товарів. Продовжила навчання в Одеському інституті народного господарства на факультеті економіки і планування народного господарства за спеціальністю економіка та планування народного господарства (працівник держплану).
«Саме в 90-ті зі мною сталася трагедія»
— Чим займалися у буремні 90-ті та з чого розпочалася ваша підприємницька діяльність?
— Працювала в торгівлі, в тому числі і на керівних посадах, останнє місце роботи — комерційний директор магазину «Дитячий світ». У 90-ті зайнялася бізнесом — біологічно-активними добавками українських компаній. Чистотіл, масло розторопші, гарбуза, льону. Були великі торби, з якими я ходила по замовниках. Організовувала навчання, конференції, була успішним керівником регіону і перевершила за показниками одеситів. Весь час вчилася, щоб надавати людям вичерпну інформацію, привозила фахівців, лікарів, вчених, вони розповідали, як краще приймати препарати. Саме в той період зі мною сталася трагедія. Коли отримувала товар, потрапила під потяг, втратила ногу. При цьому не втратила оптимізму і любові до життя, і навіть на протезі займалася танцями з найкращими викладачами-тренерами у Первомайську.
«Як назвеш корабель, так він і попливе. Талісман — це оберіг»
— Мої колеги з управління торгівлі в 1998 році запропонували купити автобус, старенький ПАЗ-672. Так і розпочався наш сімейний бізнес. Наступною була маршрутка РАФ, згодом разом із чоловіком відкрили ФОП. Нам запропонували розробити і відкрити маршрут №65 (102-й сьогодні). Ухвалили рішення організувати власне підприємство. 20 травня 2000 року ми зареєстрували ПП «Талісман». Я довго підшукувала назву, бо як назвеш корабель, так він і попливе. Талісман — це оберіг, який приносить щастя й удачу. Вже 20 років працюємо на міських перевезеннях, які є найважчими, та одному приміському маршруті. Особисто мною розроблені та відкриті нині діючі маршрути №№ 107 (раніше 69) (ПМК), 108 (Скала), 110 (Птахокомбінат). Маршрут 106 (Поронівка) теж почали з нуля, бо попередній перевізник через бездоріжжя відмовився.
Євген Бондаренко, водій
— Як розширився «Талісман» за ці роки?
— На сьогодні маємо 18 одиниць власного транспорту, забезпечуємо 15 маршрутів. Раніше матеріально-технічну базу орендували, нині у нас своя стоянка, що охороняється, своя база, свій контрольно-технічний пункт, медичний пункт з 2 медичними працівниками, які ведуть контроль за станом здоров'я водіїв. У колективі 24 людини. На жаль, довелося скоротити кондукторів через великі фінансові навантаження на підприємство, залишилося всього двоє.
«Автобуси є гарні, відремонтовані, але немає кому сісти за кермо»
— Розкажіть про свій колектив.
— У нас дружний колектив професіоналів своєї справи, є досвідчені водії, які протягом багатьох років працюють на підприємстві: Юрій Сокалюк, Віктор Бондаренко, Олександр Зінов’єв, Ігор Войнаровський, Олександр Швець, Сергій Чайковський, Олександр Щегодський. Є й молодь — Ігор Яценко, Сергій Лукіяненко, Віктор Синяков, Ігор Ейдельман, Євген Бондаренко, Євген Душенко, Юрій Левицький. Працювати на пасажирських перевезеннях нелегко, але наші водії стараються, вони пунктуальні, терплячі і відповідальні люди. Технічний контроль за пасажирським автотранспортом здійснює Віталій Чабан, а медичний огляд персоналу — сестри медичні Людмила Мельник та Інеса Макарчук.
Ігор Войнаровський, водій
— Не можемо не торкнутися проблем, їх вистачає у всіх перевізників. Які для вас найгостріші?
— Проблем дійсно багато. Це і несвоєчасне відшкодування державою витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. У цьому місяці (жовтень 2021-го — ред.) нам відшкодували останні суми 2020 року, а вже 2021 рік, ще й інфляція, для нас це, звісно, збитки. Наше підприємство вчасно вносить податки до бюджету, за 9 місяців сплатили 590 тисяч гривень. У нас немає заборгованості по заробітним платам, до Пенсійного фонду.
Звісно, для всіх перевізників проблемою є незадовільний стан доріг у місті, особливо на віддалених маршрутах, зупинки громадського транспорту, які не розчищаються взимку, вартісні запчастини, автошини, занижений тариф на проїзд. Великою бідою є відсутність кадрів. Робота водія важка, це відповідальність за життя і здоров'я пасажирів. Вони о 5-й годині ранку вже на роботі, проходять медичний огляд, технічний огляд, бо це безпека перевезень. Працюють допізна, а ще потрібно прибрати транспортний засіб. Увесь день водії у масках, від яких алергії на обличчі, хворіють на коронавірус через постійні контакти з людьми. Психоемоційно їм важко працювати, люди роздратовані, нервові, кожен із своїм характером. То людина не хоче проходити по салону, то витирає дитині руки від морозива об фіранку, то колупає дерматин на сидінні, ставить на них брудні сумки.
Світлана Михайловська та Світлана Колесніченко
Раніше на підприємстві проходив конкурсний відбір, а сьогодні ми не можемо знайти водіїв навіть через Центр зайнятості. І не треба говорити, що, мовляв, їх ніхто не заставляє робити, не буде цих водіїв — будуть інші. Не буде водіїв, їх немає! Автобуси є гарні, відремонтовані, але немає кому сісти за кермо. Водії віддають перевагу вантажному транспорту, їдуть за кордон або у великі міста. А ми ж хочемо, щоб шофер був відповідальний, без шкідливих звичок, охайний. Де ж їх взяти?
— Які маршрути найскладніші?
— У місті взагалі важко працювати в пасажирських перевезеннях. Є паспорти маршрутів, з якими знайомляться водії, де вказано час маршруту, кількість зупинок, кількість кілометрів, швидкість, небезпечні ділянки. Наприклад, 101 маршрутка має за 35 хвилин дістатися від цукрового заводу до Корабельної, а якщо дощ, зустрічний транспорт, пробки, бездоріжжя, потяг та інші непередбачені ситуації? А ми не можемо порушувати графік і підводити людей, які їдуть на роботу чи у справах. Виконувати договори повинні на 90%.
Людмила Мельник, медсестра, та водій Ігор Яценко. Обов’язковий передрейсовий огляд
Птахокомбінат, Скала, ПМК або Поронівка з ґрунтовою дорогою, ви самі знаєте, які це маршрути. У зимові дні водії бамперами прочищають дороги. Я не раз говорила, що вже не можу витримати, бо це гума, запчастини, це все кошти, іноді нам простіше відмовитися від маршруту. Але як бути пасажирам з віддалених районів міста, чому люди мають страждати? Вартість тарифу сьогодні занижена, згідно урядових актів вона повинна бути на рівні 10 гривень. На сьогодні 26 (!) пільгових категорій згідно рішення сесії Первомайської міської ради.
«Є кілька видів рекету, є бандитський, а є владний»
— Доводилося переживати тиск на бізнес, наприклад, рекет?
— Так. Є кілька видів рекету, є бандитський, а є владний, він у багатьох структурах. Але незважаючи на це, я завжди була незалежна. Був період, коли на мене натравили всі перевіряючі органи одночасно, але по завершенню перевірки нас не тільки не закрили, мене ще й запросили працювати до Миколаєва.
— Чи змінилася ситуація з бюрократією і коли було легше вести бізнес?
— Ні, мало що змінилося з бюрократією, зараз стало важче працювати, постійно змінюється законодавство, збільшилося навантаження. Роботи все більше. А коли жити?
«Можу знайти спільну мову хоч з міністром, хоч з президентом»
— Розкажіть про родину.
— Чоловік Володимир —- засновник нашого підприємства. Працював у Чорноморському пароплавстві. Тоді його нагородили як кращого працівника дозволом взяти дружину у рейс. Так я побачила світ. Була в Саудівській Аравії, Єгипті, Італії, Японії, Сінгапурі, Гонконзі, на Кіпрі.
Побачила багато визначних архітектурних та історичних пам'яток. Була в гостях у сина мера міста Лімасол, на півдні Кіпру, завдяки знанню англійської мови і моїй комунікабельності. Взагалі можу знайти спільну мову хоч з міністром, хоч з президентом. Син закінчив з червоним дипломом національну юридичну академію в Харкові, ми виховували його так, як виховували нас батьки, щоб він був чесним, відповідальним. Працює в Харківській обласній прокуратурі. Гарно співає, займається іноземними мовами, комунікабельний, дисциплінований. В минулому році був занесений до музею слави прокуратури України як один з найкращих прокурорів держави. Є у нас онучок.
«Пережила 7 операцій і не розумію, як людина може скаржитися на життя чи бути в депресії»
— Вас часто можна побачити у вишиванці.
— Я патріот, маю багато вишиванок українських модельєрів, ходжу у вишиванці, бо це мій національний код. Була учасницею Помаранчевої революції, підтримувала спільні ідеї благодійним внеском, маю посвідчення учасника і прапор Майдану. У 2014 році ми стали волонтерами, допомагали бійцям, котрі боронять нашу землю на сході, співпрацюємо з ГО «Ніхто крім нас».
— Як проводите свій вільний час, коли щастить його знайти?
— Від батьків нам дістався котедж на цукровому заводі. Там у мене сад — квіти, хурма, інжир, ківі, гранат, хвойні рослини, читаю, вивчаю, як за ними доглядати. Люблю живопис, вірші, багато знаю напам’ять. Я виграла бій за здоров'я і життя, тож для мене слово депресія — це слабкість. Пережила 7 операцій і не розумію, як людина може скаржитися на життя чи бути в депресії. Тобі важко на душі — сам себе лікуй: природою, музикою, працею, садом, городом.
— Чи є у вас вороги?
— Мабуть так, є багато заздрісників, багатьох дратую, бо прямолінійна, не можу казати на чорне — біле. Жива, не сіра миша, правдолюбка, хоча не конфліктна. З усіма міськими головами Первомайська мала гарні стосунки, завжди говорила з ними конструктивно і відверто. Я людина команди, хоч у жодній партії ніколи не була, вимоглива, формувала колектив з людей, які відповідально ставляться до своїх обов'язків. Ти прийшов працювати — значить автобус чистий, перевіряю все руками, кругом загляну — підвіконники, шторки, бо це — моє обличчя. Буду сварити, можу покарати, але спочатку попереджаю, навіть алкоголіку тричі давала шанс на виправлення.
Прагну оточувати себе розумними людьми. Найбільше ціную щирість. Ніколи не дозволяю собі принизити людину, обізвати, не можу сердитися довго, зробила зауваження — забула, все проїхали. Намагаюся завжди обґрунтувати і пояснити, чому так вчинила, а не по-іншому. З людьми завжди на рівних. Вникаю у проблеми підлеглих, співпереживаю їм, допомагаю вирішувати труднощі.
— Чого найбільше боїтеся?
— Я богобоязлива, віруюча людина, для мене найважливіше життя і здоров'я людей, які нам довіряють. Зараз багато учасників дорожнього руху, є різні люди і ситуації, не дай боже аварій. Боюся за здоров'я рідних і близьких людей.
У Флорівському жіночому монастирі є схимонахиня, яка прийняла велику схиму. Це людина, з якою я раджуся, до якої приїжджаю, розповідаю про проблеми. Вона постійно за нас молиться і її духовна молитва допомагає.
— Якби повернути життя назад, чи обрали б цю нелегку діяльність?
— Сьогодні я б ніколи не пішла у цей бізнес і нікому його не раджу. Ти не маєш спокійного життя ні о 4-й ранку, ні пізньої ночі, тобі телефонують, бо щось зламалося, хтось захворів, то якась перевірка. В тебе немає вихідних, відпусток. Ти не можеш виїхати далеко з міста, не говорячи про закордон чи санаторій, бо є людські життя, є відповідальність. Якби повернути час назад, думаю, досягла б успіхів у торгівлі.
Користуючись нагодою, щиро вітаю свій колектив і всіх автомобілістів зі святом — Днем автомобіліста і дорожника. Бажаю міцного здоров'я, душевного спокою, радості життя, віри, надії, зеленого світла, гарних доріг, родинам достатку і всього найкращого. Дякую за роботу!
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City та Viber.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
