Коли спілкуюся з краєзнавцями або читаю книги місцевих авторів з історії Первомайська, не перестаю дивуватися, наскільки наші місця багаті на унікальні історичні події. Одна з найцікавіших, що й досі не залишає у спокої дослідників історії краю, — це історія Орловського шанцю. Що цікаво: місцеві краєзнавці й науковці зійшлися на думці і обґрунтували, що шанець мав назву Орловський, а не Орликівський, як вважалося раніше.
Тетяна Хмара
На злитті річок Синюхи і Південного Бугу більш як три століття тому сходилися кордони трьох держав: Речі Посполитої, Туреччини та Війська Запорозького. Між ними постійно виникали взаємні претензії, сутички та навіть військові протистояння. Але особливо небезпечними були турецько-татарські набіги. В 1676 році гетьман Іван Самойлович направив запорізького козака Степана Підстрельного підшукати місце для будівництва укріплення з метою захисту кордонів від нападів шляхти Речі Посполитої, кримських татар і османів. Підстрельний, хоч і не мав військової освіти, проте добре справився із завданням гетьмана. Таке місце було обрано на лівому березі річки Синюхи, на підвищенні, захищеному зі сходу глибокою кручею. З нього було добре видно підходи ворожих сил. Того ж року козаки насипали земляні вали, землю носили з викопаних ровів, і побудували оборонне укріплення у формі правильного восьмикутника. Укріплення отримало назву Орел (від місцевого урочища Орелі). Ймовірно, пише у своїй книзі з історії Первомайська Олексій Мурзак, за валами був ще невеликий частокіл із дерева, а всередині укріплення — будівлі для проживання: хати з глини, покриті очеретом.
На схід від укріплення, вздовж берегів Синюхи і Південного Бугу, виникла слобода Орлик. Перші хати у слободі почали будуватися на схід від укріплення, вздовж річок Синюха та Південний Буг. Це східна частина теперішньої вулиці Автодорівської аж до вулиці Київської.
В 1743 році під керівництвом миргородського полковника Василя Капніста та французького інженера Даніеля де Боскета на місці козацького укріплення збудовано шестибастіонний Орловський шанець.
Ось що пише про нього у своїй книзі «Історія Первомайська» Олексій Мурзак. «Шанець був побудований з каміння, а також мав рів та вали. Дослідження Д. І. Багалієм залишків інших подібних укріплень дають змогу уявити, який вигляд мали інші фортифікаційні споруди: кожна із сторін шанця, яка з’єднувала бастіони, тобто фортечна кріпосна стіна, дорівнювала 130 крокам довжини, а довжина стін бастіонів сягала 60 кроків, вали мали висоту 36 кроків. Приблизно такі розміри мав і Орликівський (це і є Орловський – авт.) шанець. Шанець також мав на озброєнні гармати та погреби для зберігання артилерійських припасів. Всередині шанця було 11 будівель. Біля шанця виникла слобода Орлик, яку населяли запорожці та селяни-втікачі. Пізніше Орликівський (Орловський) шанець знаходився у підпорядкуванні фортеці Святої Єлизавети (пізніше Єлисаветград). Так на території нашого міста виникло нове укріплення, яке поклало початок однієї з частин майбутнього міста Первомайська. Згодом слобода Орлик стала розвиватися як митний, торговельний та ремісничий центр».
Чи можливо наразі, через майже три з половиною століття, встановити точне місце розташування Орловського шанця? Адже символічний монумент шанця, встановлений на круговому перехресті (перетин вулиць Автодорівської та Сидора Білого) — це всього лише туристична принада і данина пам’яті важливій історичній події. Насправді ж шанець був розташований значно вище й лівіше. Щоб з’ясувати з максимальною точністю, де насправді знаходився шестибастіонний Орловський шанець, ми з дослідницею історії краю Тетяною Хмарою вирушили в путь. В нагоді стали мапи — стара й сучасна, та макет фортеці, виконаний краєзнавцем, майстром, художником Володимиром Шклярем.
Тетяна Хмара розповідає: «Вулиця Котовського, теперішня вулиця Пилипа Орлика, — це центральна вулиця, яка проходила на шляху фортеці і ділила її навпіл. Вулиця Халтуріна (нинішня Ніла Хасевича) — це була Нижня фортечна, а 9 Січня (нинішня Січнева) — Верхня фортечна. Тож ми можемо приблизно обчислити розмір фортеці. Степан Підстрельний розрахував укріплення наступним чином: визначив центр чотирьох частин світу і від нього відміряв рівні проміжки, отримавши квадрат. Кути квадрату урізали і отримали восьмикутне укріплення. На місці валів Капніст з Боскетом побудували шестибастіонний шанець, який в 1769 році був спалений 70-тисячною ордою кримського хана Гірея. Укріплення відновили, вали підняли і біля воріт побудували 2 бастіони, тож шанець став восьмибастіонний».
Зробивши порівняльну характеристику мап, наклавши графічне зображення шанця на сучасну мапу, можна з упевненістю стверджувати, що місцем його розташовування була територія в межах сучасних вулиць Січневої і Ніла Хасевича; Костя Гордієнка та Сакко і Ванцетті. Центр цього квадрату — перетин вулиць Кустарної та Пилипа Орлика. На це місце Тетяна Хмара встановила макет фортеці, що можна побачити на фото. На карті 1854 року чітко видно, що нижній бастіон з двох сторін захищає рів. Права його сторона — це сучасна вулиця Жовтнева. Висновок Тетяни Хмари підтверджений дослідженнями краєзнавця Романа Кучерявого.
Багато піску з насипаних козаками валів грабарі в 1926 році перевезли до Голти на будівництво будинку рад. Але залишки валу можна й досі побачити, вони добре проглядаються з вулиці Автодорівської. До речі, біля шанцю було кілька криниць, які збереглися до нинішнього часу, але майже всі розташовані на території приватних домогосподарств. Тож сфотографувати вдалося лише криницю на вулиці Автодорівській.
Довідка. Грабар — робітник на земляних роботах; землекоп.
За час свого існування Орловському шанцю довелося пережити не один напад ворогів. Після його відвоювання в 1770 році російською армією шанець відбудували, але вже під назвою «Катерининшанець». Як вважає історик Дмитро Яворницький, «з проведенням нової Дніпровської лінії фортець замість Катерининшанцю влаштовано було місто Катерининськ, імені імператриці Катерини ІІ». Найвищим Указом від 14 лютого 1775 року Катерининськ вперше стає повітовим містом.
А з 1781 року Катерининськ отримує нову назву — Ольвіополь (від грец. щасливе місто) і стає центром повіту.
Згодом, у ХХ столітті, три поселення: з козацького боку — Ольвіополь, з польського — Богополь, з турецько-татарського — Голта — об’єднаються в одне місто під назвою Первомайськ.
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал Гард.City.
- Читайте Гард.City у Facebook. Обговорюйте новини у Гард.City спільноті.
- А ще ми є у Instagram та Twitter.
- Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube.
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
