За своє життя він набігав близько 150 тисяч кілометрів, виховав десятки чемпіонів та 39 років пропрацював вчителем фізичної культури. Володимир Ілліч Распопов усе своє життя присвятив бігові та легкій атлетиці: «Це моє, розумієте», — повторював він постійно під час інтерв'ю журналістці Гард.City.
Народився майбутній бігун у Росії, в Орловській області. Там ходив до школи та прожив до 16 років. Після смерті батька опинився в Миколаєві. Далі закінчив училище, відслужив у армії, закінчив спортивний технікум у Донецьку та Смоленський державний університет фізичної культури.
У серпні 2021 року Володимиру Іллічу буде 72 роки.
«Один учень сказав — ви бігун від Бога»
Фото: Із власного архіву Володимира Ілліча
На моє запитання, чому почав займатись саме бігом, пан Володимир відповідає: «Біг — це моє, я з 2 класу цим займаюсь, старшокласники навчили. З 5 до 8 класу я ходив до школи 5 км туди й назад (10 км щодня) непрохідною дорогою.
У моєму класі ніхто ніколи не курив. Дехто з однокласників став заслуженим лижником (син одного однокласника на Зимовій Олімпіаді 2014-го року в Сочі став переможцем на 15 км)».
Здібного спортсмена примітив викладач фізкультури в училищі й одразу послав на змагання: у 18 років Володимир посів третє місце у бігові на 800 м. Відтоді й почав займатись легкою атлетикою більш серйозно: «Жоден мій день не обходився без зарядки, тренування та бігу (до отримання травми)», — уточнює Володимир Ілліч.
Така наполегливість принесла свої результати: п'ять років поспіль (з 1975 до 1979 включно) на Першості Миколаївської області на 10 км Володимир посідав перше місце.
1976 рік, забіг Пушкін-Ленінград на 30 км. Володимир Распопов ліворучФото: Із власного архіву Володимира Ілліча
А свій перший рекорд поставив ще в 1976 році: «Виконав норматив на майстра спорту на забігові Пушкін-Ленінград 30 км. З тисячі учасників я був 17-м. 1 г 35 хв 58 с — кандидат в майстри спорту. Цей мій рекорд, який я встановив 45 років тому, досі ще не побили».
«Поїхав я на свій перший марафон в Ужгород на 42 км 195 м. Сильно біг — перший раз, недосвідчений був. Чемпіон Союзу питає у мене — ти звідки, я кажу — та ти мене не знаєш, я чайник. Пробіг за 2 г 30 хв 26 с, й став 15-м в Україні».
Дружина мені каже: «Ти справжній тренер, бо ти бігав разом із учнями»
Володимир Ілліч пропрацював 39 років (після закінчення технікуму: з серпня 1974 року і до жовтня 2013-го року): у Первомайській школі №6, останні 15 років перед виходом на пенсію у Первомайській школі №5, в школах сіл Кумарі та Іванівки, а паралельно тренував дітей у спорткомплексі мікрорайону Фрегат 28 років поспіль.
«Саме викладав, я ніколи не зраджував своїй професії, навіть коли заробітна плата була 85 р. Зранку біг, потім зарядка, потім на уроки в ПТУ, потім на своє тренування. Ще в училищі групу легкої атлетики вів.
Коли бігав у Кумарі — від танку на Короточенка до школи 20 км пробігав за 1,5 години. Погода не мала значення».
Цікаво, що пан Володимир пам'ятає не лише свої численні марафони, імена та прізвища суперників та колег, але й імена, прізвища, дату народження усіх своїх учнів. На додаток, він знає і їхню подальшу долю — хто де живе та працює зараз й доки переглядаємо альбом з фотографіями, перелічує усіх на фото.
«Чемпіони в мене сильні були, я возив їх всією Україною. Повіз своїх у Кишинів 1989 року (учасники були зі всього союзу: Москва, Київ). Організатор мені: мужик, ти куди їх ставиш, вони ж не добіжать. Мої зайняли перших 4 місця: Діденко, Горенко, Вова Коваль та Віталій Пономаренко.
У липні 1985 повіз 20 учнів в Очаків на пробіг Меморіал Шмідта. Усі завоювали призові місця й грамоти: 3, 5, 10 км.
1986-1987 роках моя учениця програла на 10 км переможниці московського Марафону миру 10 сек. Мене питали — Володимир Ілліч, де ви таку дівчинку взяли? Це бігла Оля Чиж.
Альона Непомняща була в Школі олімпійського резерву в Миколаєві, Сергій Свідерко бігав. Вася Діденко (був у Школі олімпійського резерву у Херсоні) — переможець у Великому Новгороді 20 км в 1991 році».
А доки ми спілкуємось, один із колишніх учнів проходить повз, привітавшись з паном Володимиром. Ще один чоловік грається з дитиною на майданчику й виявляється сином однієї з учениць Володимира Ілліча.
«Ваша школа бігу працює»
Один із учнів Володимира Ілліча зараз проживає в Ізраїлі та тренує там молодь. Вчергове зідзвонившись з тренером, він сказав, що система тренувань пана Володимира працює. Як доказ — численні медалі та кубки.
«Я практик. Є така фраза — я вірю в того тренера, який стер ноги до колін. Зі своїми учнями я й сам тренувався та бігав: дихання кожного чув позаду.
У свою методику я взяв те, що найбільш ефективне. Готував їх на середні та довгі дистанції, паралельно йшли на проміжні та марафон. Акцент робив на ноги. М’язи їм не закачував: бігуну потрібні м’язи не лева, а оленя.
Я біжу з ними на Підгородню. Добігають до Вознесенського повороту, до комплексу лишається близько 3 км. Так, хлопці, набігайте, мене не караульте — кажу їм й вони починають прискорення, на фоні втоми.
Давав їм відрізки, гірку (біля військкомату де Меблевий дворик): збігають на гірку до школи №12 й спускаються 15-20 разів. І я з ними. Потому вправи, махи, розтяжки, вправи для плечових суглобів, присідання, віджимання, а потім ще годину грають у футбол. І я з ними.
Зранку збирав їх на пробіжку, нікого не будив, вони самі вставали. Ми дуже багато тренувались. Був лише один вихідний від тренувань. Я знав, для чого їх готував, потрібні змагання й вони постійно їздили: Маріупіль, Харків, не виходили з призерів».
«Щодня встаю о 6-6:30 ранку й роблю зарядку 30-40 хвилин — щодня»
Володимир Ілліч пережив інсульт та травму хребта й попри це він продовжує підтримувати себе у формі й щодня робить фізичні вправи.
«За цей березень я пройшов 75 000 кроків, порівняно з минулим роком краще — минулого було 72 000. Щоб не трапилось, я ніколи не кидав займатись легкою атлетикою, тримаю себе у формі, зарядку роблю, вправи.
До травми кожного ранку бігав до завода Фрегат, Мигії й назад, потім йшов до школи.
Якщо діло чогось вартує, його потрібно робити добре. Я це роблю з радістю. Якщо не буде радості, я не буду бігати».
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
