Дата 9 березня 2014 року увійшла в історію волонтерського руху Первомайщини як день народження громадської організації Первомайського району «Ніхто крім нас», яку очолює Анатолій Биков. Минуло 7 років, а для волонтерів відтоді майже нічого не змінилося. Їздять на передову, ремонтують військову техніку, проводять заходи на підтримку бійців. Про буденні справи, плани та чим запам’ятався 2020-й рік Гард.City розповіла секретарка ГО, волонтерка Лариса Позняк.
Лариса Позняк: «Усі, про кого я розповідаю, це Люди з великої літери, яким я уклінно дякую»
Сьомий рік іде війна на сході країни. Сім років виповниться нашому громадському об’єднанню. Як сьогодні пам’ятаю початок нашої діяльності. У 2014 році ми що три дні їздили в зону АТО або передавали провізію на передову. Чи щось змінилося відтоді? Для нас майже нічого.
Анатолій Биков з хлопцями і далі ремонтує розбиту й понівечену військову техніку, а ми, жіноча сотня з міста та району, збираємо продукти харчування для бійців. Щоправда, ми вже не їздимо на передову, а відправляємо посилки поштою. Стало набагато легше і фінансово, і фізично. Проте додалося інших турбот. Основні зусилля доводиться спрямовувати на лікування та реабілітацію поранених бійців. І в цьому питанні нам дуже допомагає лікарка сімейної медицини Оксана Богдан, яка вже не перший рік тісно співпрацює з нашим громадським об’єднанням, надаючи кваліфіковану допомогу хворим. Багатьох наших бійців Оксана Валеріївна поставила на ноги. Про таких, як вона, хочеться сказати — це Лікар з великої літери та з великим серцем.
Яким був 2020-й рік для громадської організації Первомайського району «Ніхто крім нас»? Непростим, але плідним. Зроблено багато корисних справ. У січні чоловіча команда працювала над ремонтом чергового автомобіля для бійців. Починаючи з того ж таки січня проведено чимало цікавих патріотичних зустрічей для учнівської та студентської молоді Первомайщини.
У рамках проєкту «Кіно, що наближає перемогу» в кінотеатрі «Прем’єра» було організовано перегляд низки патріотичних національних документальних фільмів «Позивний «Зеніт» та «Воїни духу». Так от, наш Первомайськ на першому місці за кількістю відвідувачів цих фільмів в Україні. Але найбільше досягнення — це спілкування підростаючого покоління з нашими ветеранами АТО, обмін думками та враженнями від переглянутих стрічок.
Тому не можу не згадати наших друзів-волонтерів, які навчаються в Первомайському медичному коледжі, та вчительку Світлану Мєдвєдєву. Це справжні патріоти. Студенти неодноразово здавали кров для поранених бійців, збирають кошти на лікування, проводять патріотичні зустрічі та передають продуктові набори на передову. Не забули вони і про новорічні пакунки з мандаринами для наших захисників на сході, за що їм окреме спасибі.
Не відстають від своїх старших побратимів-волонтерів і учні. Хотілося б подякувати батькам та класному керівникові Світлані Чоловській за патріотичне виховання учнів 4-А класу ЗОШ №5 та повідомити приємну новину, що цей колектив отримав відзнаку «Волонтер України», з чим їх щиро вітаю. Така ж відзнака знайшла своїх героїв і в Полтавській загальноосвітній школі, директором якої є Людмила Рудковська. Діти активно збирали продовольчі пакунки та відправляли їх поштою бійцям в Бахмут і Селідово. Ось такі справжні воїни добра підростають у нас на Первомайщині.
Хочу зазначити, що з перших днів війни налагоджено зв'язок із передовою. Волонтери не чекають команди, коли і що треба робити. За покликом серця вони в будні і в свята, вдень і вночі творять добрі справи. Це Іван Муженко, Валентина Шушпаннікова, Людмила Молдован, Лілія Возіян. І дорослі, і малі, і навіть цілими родинами, найактивніші серед яких родини Бабченків, Токарчуків, Волошиних та інші. А ще наші добрі друзі-сусіди з міста Южноукраїнська, а саме: громадська організація «Мирне небо» на чолі з Валентиною Богомазовою. Усі ці люди завжди підставлять надійне плече та простягнуть руку допомоги, за що їм теж доземний уклін. Усі, про кого я розповідаю, це Люди з великої літери, яким я уклінно дякую.
Ось така в нас велика і дружна волонтерська родина. Разом ми намагаємося ділити приємні митті, а особливо — гіркі хвилини. Адже радість і горе завжди поруч крокують по життю, і хто, як не ми, маємо бути поряд у потрібний момент. Не залишаються поза нашою увагою родини загиблих. Це наша, так би мовити, особлива категорія. Вони батьки наших героїв, тих, кому ми завдячуємо мирним небом над головою.
Лариса Позняк: «Для нас немає кордонів, ми всі робимо спільну справу»
А тому наш двоповерховий NEOPLAN, яким Анатолій Биков з перших днів війни доставляв провізію на передову, віднедавна виконує ще й місію реабілітаційного центру на колесах. Тобто автобус здійснює поїздки Україною, на його борту подорожують родини загиблих героїв, ветеранів АТО, волонтерів, учнівська та студентська молодь. Ми вже мали змогу відвідати Арабатську Стрілку, оздоровитися в Азовському морі та Кінемарійському озері, мандрувати Херсонщиною, Одещиною, Чернігівщиною, піднятися на Говерлу, відвідати музей становлення української нації в Києві. Хочу зазначити, що такі поїздки сприяють позитивному результату в покращенні психологічного та емоційного стану наших бійців. Відпочинок та оздоровлення, спілкування з природою та відвідування, в тому числі святинь, покращують їхній загальний психологічний стан.
Яскравим підсумком року та найбільшим його досягненням, як на мене, стало народження малюків у родинах наших бійців, а отже життя продовжується. Народжуються нові сім’ї, нас запрошують на весілля, входини, дні народження, ювілеї, вітаємо один одного зі святами. Довіра і щасливі посмішки на обличчях тих, хто ще вчора дивився у вічі смерті, — це для нас найвища нагорода.
Волонтери нашої громадської організації у постійному русі. Ми є активними учасниками різних патріотичних акцій, у тому числі всеукраїнських. Торік восени відвідали військовий шпиталь у столиці, а також взяли участь в акції «Час не лікує», організували ходу за участю матерів та родин загиблих з вшанування пам’яті полеглих захисників України. Чужих дітей не буває, тим паче синів України, які віддали своє життя за її територіальну цілісність та недоторканість. Тому наш обов’язок провести в останню путь загиблих героїв та віддати їм належну шану. Герої не вмирають!
У грудні ми відзначили День волонтера, який я особисто ще називаю Днем доброти або Днем подяки. Приємно, що п’ятьох наших воїнів добра представлено до президентської нагороди. Це, зокрема, Віталій Кизима, Людмила Амілоханова, Лідія Молдован, Ірина Шудра та Володимир Саприкін.
Але, як мовиться, не час спочивати на лаврах, а тим паче волонтерам. Перед нами стоять нові завдання та виклики сьогодення. Завданням №1 сьогодні для нас є збір коштів на операцію нашому бійцю. Крім того, в найближчих планах — відстоювання інтересів наших ветеранів та бійців АТО з виділення їм земельних ділянок у 2 гектари згідно законодавства. Прагнемо й надалі надавати всебічну підтримку нашим захисникам, у тому числі й у вигляді поїздок Україною. Тому, маючи нагоду, хотіла б запросити до нашого кола однодумців та всіх небайдужих підтримати та допомогти нам фінансово. Для нас немає кордонів, ми всі робимо спільну справу.
Давайте візьмемо за правило приклад мудреців, які роблять сім добрих справ на день. Насправді, це не важко: сказати «Дякую», посміхнутися, підтримати людину і пам’ятати, кому ми завдячуємо мирним небом над головою.
Світлана Чоловська, вчителька Первомайської ЗОШ №5: «Ми – одна велика волонтерська родина»
Наше знайомство з представниками громадської організації «Ніхто крім нас» уперше відбулося в 2019 році. Я запросила героїв-захисників та волонтерів до нас на захід з нагоди святкування Дня Збройних Сил України. А вже через кілька днів ми всі разом поїхали на фестиваль «Пісні, народжені в АТО», який відбувся у Києві. Дорогою до столиці я, учні, батьки, волонтери, бійці, учасники фестивалю спілкувалися, співали, насолоджуючись, зокрема нашою першою такою поїздкою в реабілітаційному центрі на колесах. Діти підготували для всіх артистів (учасників фестивалю) свої малюнки, які їм вручали на сцені.
Після цієї поїздки ми мали змогу побувати ще на трьох фестивалях у Дніпрі, Умані, Чернігові. Разом із бійцями та волонтерами відвідали музей професій, океанаріум, насолоджувалися прогулянками біля Дніпра, острову Хортиція, побували у підземних монастирях Умані, побачили чернігівські храми та мальовничі краєвиди Чернігівщини. Влітку відпочили на Азовському морі.
Восени наші діти їздили з концертом у Київський військовий шпиталь, де виступали перед пораненими бійцями. Між моїми учнями, а тепер уже випускниками початкової школи, та бійцями зав’язалася дружба. Діти відправляли їм посилки в зону АТО, а бійці прислали посилку у відповідь. Приємно було отримати жовто-блакитний прапор з побажаннями та словами подяки для учнів 4-А класу. А торік на День волонтера наш клас отримав відзнаку «Волонтер України». Ми одна велика волонтерська родина. А нині вже долучаємось творити добрі справи з моїми учнями 1-го класу.
Володимир Постовітенко, воїн-інтернаціоналіст, волонтер ГО «Ніхто крім нас»: «Я пройшов Афганістан і знаю, що у війни обличчя смерті, нещастя, руйнувань, порушеної психіки»
Три роки тому почалася моя співпраця з волонтерами ГО «Ніхто крім нас», коли я дізнався, що колишні десантники ремонтують техніку для наших захисників у зону АТО. Я теж десантник-розвідник, тому запропонував свою допомогу. Потрібно було поставити на колеса понівечений БТР. Приїхав на базу до Павловича (прим. — Анатолій Биков), з хлопцями почали ремонтувати техніку, так зав’язалася наша дружба. Чесно кажучи, я вже зневірився в людях, в їхній порядності та справедливості. І коли побачив справжніх людей, які є патріотами не на словах, а на ділі, які, жертвуючи своїм часом та здоров’ям, цілодобово трудяться біля бойової техніки і не лише, я відродився ніби заново. Почав їздити з волонтерами на передову і побачив усе на власні очі. Наша допомога цінна і необхідна.
Я пройшов Афганістан і знаю, що у війни обличчя смерті, нещастя, руйнувань, порушеної психіки. І знаю, що ці малюнки, гостинці з дому, теплі речі, теплі обійми, тепле слово, увага вкрай необхідні нашим синам.
Лариса Позняк: «Час об’єднуватися»
На завершення хотіла б зазначити: саме сьогодення нам диктує умови життя. Так склалося, що місто і район об’єдналися в громади. Об’єдналися територіально. Чи не час об’єднатися і нашим серцям заради добрих справ, заради миру.
Вітаємо, ви переглянули матеріал Гард.City — незалежного первомайського інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас внеском. За ціною лише однієї чашки кави чи поїздки у таксі, ви підтримаєте роботу редакції та допоможете робити Первомайськ і район зрозумілішим для містян та привабливішим для гостей.
