Старі люди більш довірливі. Саме тому вони стають жертвами компаній, які без натяків на сумління витягують у них останні гроші. Чи не найстрашніше, коли людина віддає кошти систематично, до останнього не вірячи у те, що так і не отримає омріяний приз. Як спритні шахраї видурили у родини стареньких первомайчан заощадження, дізнавалася журналістка Гард.City.
Передмова
Олена Миколаївна (ім'я змінене на прохання героїні) ніколи не думала, що подібна ситуація торкнеться її родини.
Працювала Олена Миколаївна все життя вчителем початкових класів, виростила двох синів, опікується онуками. Старший син подався на заробітки, молодший мешкає у селі, щотижня відвідує батьків. Родина як родина, звичайні пенсіонери трохи за 70.
Із чоловіком жили душа в душу, мають святкували золоте весілля. Та трапилася ситуація, яка змусила пані Олену шукати допомоги у дітей.
Що ж сталося?
Чоловік Олени Миколаївни Сергій Іванович завжди був азартним, та за Союзу цей азарт спрямовувався на шахи та доміно. Тепер же, отримуючи на пошті пенсію, підхопив листівку. Пропонували придбати кілька товарів та взяти участь у розіграші.
Пенсіонер тишком-нишком відправив листа на адресу, вказану в листівці. Через деякий час на пошті його чекала посилка. Розкривши її, він аж ахнув: лежав серед замовленого мотлоху лист, в якому чорним по білому було написано, що він потрапив у чвертьфінал розіграшу! Якщо замовить протягом тижня ще товар, бере участь у наступному!
Мовчки зібравшись, хутенько подався на пошту, замовив чергову форму та почав чекати. Через деякий час на телефоні «тренькнуло» повідомлення, і Сергій зазбирався на пошту. Цього разу лист був ще яскравішим. От вже пощастило — так пощастило! Тепер він вже був учасником півфінального розіграшу, а головним призом обіцяли цілу автівку!
І Сергій кинувся заповнювати чергові папірці. Так воно б і тривало, аж поки у пані Олени знайома поштарка одного разу не поцікавилася: чому вони при таких виграшах не замінять благенькі вікна.
Олена Миколаївна рота розкрила: які такі виграші? Сергій Іванович мовчав до останнього, аж поки, притиснутий як аргументом спустошеним ящичком, де зберігалися дбайливо зібрані на власні похорони заощадження, не зізнався: так і так, замовляв. А що такого? Ось уже останні замовлення, і наприкінці грудня машину пригонять! Прямо їм у двір!
Кинулася пані Олена до письмового стола чоловіка, а там — стоси листів різного виду та змісту, але однакових по суті. Якщо їм вірити, то Сергій Іванович уже чи не втретє брав участь в остаточному розіграші, в якому чомусь кілька учасників знову набрали однакову кількість балів, та ось-ось мав отримати машину і гроші. Достатньо було б лише знову замовити товарів на кілька сотень гривень.
Чим справа закінчилася
Сергій Іванович після розмови із синами та жінкою начебто притих. Однак відтепер йому телефонують мало не щодня представники «Компанії із подарунками»: мовляв, пане Сергію, чого це ви раптом покинули гроші нам носити? Вмовляють приємними та чесними голосами.
А Сергій Іванович, який звик вірити друкованому слову та телебаченню, не може зрозуміти, що отой справжнісінький лист із авторитетними підписами та мокрими печатками — стовідсоткова брехня.
В Україні обіцянка публічної винагороди та розіграші регулюються цивільним законодавством. Однак будь-який розіграш можна задокументувати так, що отримати приз буде взагалі неможливо. Тож можна не сумніватися, що юридично в таких конторах, як то кажуть, комар носа не підточить. І жоден суд не зобов'яже таку контору повернути кошти: людина віддала їх добровільно.
Такі листи стали проблемою по всій Україні. Старенькі люди більш довірливі, тож Сергій Іванович і досі впевнений, що якби він відправив ще всього кілька тисяч, то обов’язково виграв би омріяну автівку та втер носа своїм недовірливим дітям та вредній дружині.
А пані Олена картає себе: чому вчасно не звернула увагу на походеньки чоловіка та не перевіряла регулярно суму заощаджень.
